Фові зм фр les Fauves дикі стиль групи французьких художників початку ХХ століття чиї роботи були швидше зосереджені на

Фові́зм (фр. les Fauves — «дикі») — стиль групи французьких художників початку ХХ століття, чиї роботи були швидше зосереджені на мальовничості, декоративності та насиченості кольорів, аніж на зображальних чи реалістичних аспектах, як у французькому варіанті імпресіонізму.

Як стиль, фовізм виник приблизно в 1900 році й тривав до 1910 року. Був настояний на протиріччях і відрізнявся непослідовністю. Рух, як такий, панував всього кілька років, з 1904 до 1908 років; за цей час були проведено три виставки. На чолі його були Анрі Матісс та Андре Дерен.

Митці та стиль

Робер Антуан Пеншон. «Ринок в містечку Одеме, Верхня Нормандія»

Окрім Матісса та Дерена, представниками цього напряму були також: Шарль Камуан, Луї Вальта, бельгійський художник Анрі Евенепул, Моріс Маріно, Жан Пюї, Моріс де Вламінк, Анрі Манген, Рауль Дюфі, Отон Фріз, Жорж Руо, Жан Метценже, голландський художник Кес ван Донген та Жорж Брак (який згодом почав працювати у художньому напрямі кубізму). Найменше схожий на фовістів був і Альбер Марке, художня манера котрого абсолютно не відповідала настановам фовізму як такого. Сталий стиль Альбера Марке продовжився і після зникнення фовізму. Він зарахований до фовістів штучно художніми критиками лише через участь у їх виставках. У живописі Альбера Марке ніколи не було нічого декаденсько-занепадницького.

Картини фовістів характеризували разюче дикі мазки пензля та різкі, пістряві кольори, у той час як зображуваний предмет мав високий ступінь спрощення або абстракції. Фовізм можна віднести до радикального напряму постімпресіонізму Ван Гога, змішаного з пуантилізмом Жоржа Сера та інших неоімпресіоністських художників, зокрема Поля Сіньяка. Ключовий вплив мали також Поль Сезанн та Поль Гоген, в творах котрих, однак, збережені сюжетність і повага до зображених об'єктів. Їхня діяльність у сфері насичених кольорів — особливо у серії картин з о. Таїті — сильно вплинули на роботи Дерена в м. Колліур в 1905 році. У 1888 році Гоген сказав Полю Серюз'є: «Якими ти бачиш ці дерева? Вони жовті. Отже, додай жовтого; ця тінь є швидше синьою, застосуй чистий ультрамарин; це червоне листя? Малюй кіновар'ю.»

Фовізм також можна розглядати як відгалуження експресіонізму.

Джерела

Гюстав Моро, «Викрадення Ганімеда орлом Зевса».

Гюстав Моро, неврівноважений, з хворобливою фантазією і нереалістичними образами в живопису, був натхненником цього руху. Дискусійний професор Школи образотворчого мистецтва в Парижі і художник-символіст, він був учителем Матісса, Марке, Мангена, Руо і Камуана протягом 1890-х років, і розглядався критиками як теоретик групи до визнання Матісса як такого у 1904 році. Оригінальність та утвердження експресивної сили чистих кольорів Моро надихали його учнів, котрі, однак, нічого від його художньої манери не взяли, а його вплив на учнів — не був серйозним…Зі спогадів Альбера Марке про Гюстава Моро:

«Ранкові заняття в майстерні Моро — це щось неймовірне: постійний галас, лайки і бійки, розлиті фарби, розкидані мольберти, кидання стульчаків - і все це під акомпанемент фісгармонії ... »

Матісс сказав про нього: «Він не наставляв нас на правильний шлях, а збивав з нього. Він хвилював наше самовдоволення». Але по смерті Моро у 1898 році художники змушені були віднаходити інші каталізатори свого розвитку.

У 1896 році Матіс, тоді ще невідомий учень школи мистецтв, відвідав художника Джона Пітера Рассела на острові Бель-Іль за межами Бретані. Рассел був художником-імпресіоністом. Матісс ніколи раніше не бачив робіт в імпресіоністському стилі безпосередньо і був так вражений, що через 10 днів залишив острів, сказавши: «Я не міг більше цього витримати». Наступного року він повернувся, вже як студент Рассела, відмовився від своєї палітри землянистих кольорів, віддавши перевагу яскравим кольорам імпресіонізму. Пізніше він заявляв: «Рассел був моїм учителем, і саме він пояснив мені теорію кольору.» Рассел був близьким приятелем Вінсента ван Гога і подарував Матіссу одну із його робіт.

У 1901 році Моріс де Вламінк вперше натрапив на роботи Ван Гога на виставці. Незабаром він заявив, що любить Ван Гога більше за свого власного батька. Працюючи, він видавлював фарбу на полотно просто з тюбиків. Паралельно з відкриттям художників сучасного авангардного мистецтва прийшло визнання Проторенесансного (тобто середньовічного) французького живопису, «Французьких примітивів», що було продемонстроване на виставці 1904 року.

Естетичний вплив мала також скульптура майстрів Африки, першими колекціонерами якої були Вламінк, Дерен і Матісс; нею надихався ранній Пабло Пікассо, коли розробляв стилістику кубізму.

Багато характерних рис фовізму були вперше декларативно представлені у картині Матісса «Розкіш, спокій і насолода», яку він написав влітку 1904 року в час перебування в Сен-Тропе з Полем Сіньяком та Анрі Едмон Кроссом.

«Осінній салон» 1905

Після того, як сміливі кольорові полотна Анрі Матісса, Андре Дерена, Альбера Марке, Моріса де Вламінка, Кеса ван Донгена, Чарльза Камуана і Жана Пюї були представлені на Осінньому салоні 1905 року, критик Луї Восель зневажливо прозвав живописців «фовістами» (тобто, дикунами). Це прізвисько дало руху назву «фовізм», під якою він і відомий. Перша виставка художників на Осінньому салоні 1905 року була спільною. Група отримала свою назву після того, як Восель описав виставку їх робіт фразою «Донателло серед диких звірів (фовістів)!», зрівнявши їхні картини зі скульптурами доби італійського відродження, які теж виставлялися в залі.

Анрі Руссо (що не мав художньої освіти взагалі і малював як примітивіст) не був представником фовізму, але його велика картина, яка зображувала сцену джунглів, «Голодний лев кидається на антилопу» була виставлена поряд з роботами Матісса і, можливо, спровокувала ці зневажливі слова. Рецензію Воселя було надруковано в газеті «Жиль Блаз» 17 жовтня 1905 року і поширено в масах. Картини були осуджені. «Горщик фарби жбурнули в лице громадськості» — писав критик Каміль Моклер (1872–1945). Проте, увага щодо них була і позитивною. Найрозкритикованішою картиною Матісса стала «Жінка в капелюшку». Придбання цієї роботи Лео та Гертрудою Стайн позитивно вплинуло на Матісса, який страждав від несприйняття своїх робіт. Нео-імпресіоністський пейзаж Матісса «Розкіш, спокій і насолода» вже навесні 1905 року було представлено на виставці Салону Незалежних.

Див. також

Примітки

сбоник «Художники 20 века». авт.-составитель Акимова И. Г.,М., «Советский художник», 1974, с. 156

Джерела

Бродская Н. «Фовисты. Из истории французской живописи XX века», СПб, «Аврора», Паркстоун, 1996
сборник «Художники 20 века». авт.-составитель Акимова И. Г.,М., «Советский художник», 1974

Посилання

Фовізм // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

[:0-1] сбоник «Художники 20 века». авт.-составитель Акимова И. Г.,М., «Советский художник», 1974, с. 156