Фредерік III Простакуватий Federico III il Semplice 1 вересня 1341 27 січня 1377 король Тринакрії Сицилії у 1355 1377 ро

Фредерік III Простакуватий (Federico III il Semplice, 1 вересня 1341 —27 січня 1377) — король Тринакрії (Сицилії) у 1355—1377 роках.

Фредерік III
італ. Federico III di Sicilia

Народився	1 вересня 1341(13410901) м. Катанья
Помер	27 січня 1377 м. Мессіні
Поховання	^d
Країна	Сицилійське королівство
Діяльність	Член королівської родини, політик, монарх, правитель
Титул	король
Посада	^d, ^d і ^d
Термін	1355—1377 роки
Попередник	Людовік I
Наступник	Марія I
Конфесія	католицтво
Рід	Барселонська династія
Батько	Педро II
Мати	Елізабета Карінтійська
Брати, сестри	Людовік I, ^d, ^d, Констанція (регент Сицилії), ^d і ^d
У шлюбі з	Констанція Арагонська Антонія дель Бацо
Діти	1 донька
Герб
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Походив з Барселонської династії. Син Педро II, короля Сицилії, та Елізабети Карінтійської. Відповідно за рішенням свого батька був спадкоємцем другого порядку. У 1342 році втратив батька. У 1355 році помер його двоюрідний брат Фредерік, герцог Афінський і Неапотрії. Фредерік успадкував ці титули, ставши новим герцогом. Того ж року після смерті свого брата короля Людовіка I, що не мав законних спадкоємців, успадкував трон Тринакрії.

За малолітнього короля спочатку панувала його сестра Евфимія, яка керувала до своєї смерті у 1359 році. Остання зуміла до 1357 року повністю відновити королівську владу над усією Сицилією, звільнивши міста Мілаццо, Палермо, Сіракузи та Марсалу.

Був змушений протистояти двом потужним родинам — Алагона (на чолі із юстиціарієм Артале I) і Россо (на чолі із графом Генріхом III). В боротьбі з ними регентка спиралася на міста королівства. У 1356 році в умовах розгардіяшу Людовік I, король Неаполя, спробував захопити Мессіну, але Артлае I Алагон завдали ворогові поразки на морі і суходолі.

У 1357 році було оголошення про повноліття короля, але той зберіг владу сестри Евфимії. Це викликало невдоволення знаті. В цих умовах звернувся до Педро IV, короля Арагону, пропонуючи герцогства Афінське і Неопатрія в обмін на військову допомогу, але отримав відмову. У 1361 році оженився на доньці короля Арагону. Своєю ставкою обрав замок Патерно.

Невдовзі поновилося протистояння сицилійської (або латинської) партії на чолі із родом К'ярамонте і каталонською на чолі із родом Алагона.

За цього короля відновилися переслідування жидів. Король у 1369 році видав наказ, згідно якого юдеї повинні були носити спеціальний знак (чоловік під підборіддям, жінки — на грудях).

У 1372 році угодою в Вілленуеве домовився з Джованною I, королевою Неаполя, і папою римським Григорієм XI (ратифікував у 1373 році), які визнали королівський статус Федеріка III в обмін на визнання васальної залежності від Неаполя і сплати щорічної данини у 15 тис. флоринів. Тоді ж оженився на представниці впливового прованського роду Бо. В подальшій боротьбі з баронами спирався на Енріко ді Вентімілья-Джераче, але того було вбито 1374 року в Мессіні.

Король Сицилії витримав тиск Педро IV, короля Арагону, який вимагав визнати його своїм спадкоємцем. У 1377 році влаштував заручини з Антонією, дочкою Бернабо Вісконті, але помер до того, як весілля відбулося. Владу успадкувала його донька Марія.

Родина

1. Дружина — Констанція, донька Педро IV, короля Арагону

Діти:

Марія (1363—1401), королева у 1377—1401 роках

2. Дружина — Антонія дель Бацо, донька Франциска I, герцога д'Андрія

Дітей не було

Бастард:

Вільгельм (д/н-1380), граф Мальти і Гозо

Джерела

Fiorella Bartoccini (Hrsg.): Dizionario Biografico degli Italiani (DBI). Band 45 (Farinacci–Fedrigo), Istituto della Enciclopedia Italiana, Rom 1995, S. 694—700.
Romolo Caggese, Italia, 1313—1414, in Storia del mondo medievale, vol. VI, 1999, pp. 297—331.