Українці Люксембургу

Українці Люксембургу — особи з українським громадянством або національністю, які перебувають на території Великого герцогства Люксембург. Задля збереження рідної мови та культури створено громадські організації, що співпрацюють з Посольством України в Бельгії та Великому герцогстві Люксмебург (за сумісництвом).

Історія

Українські політичні емігранти з'явились у Люксембурзі ще на початку 1920-х років. Кістяк громади становили ветерани Армії УНР та УГА, які переїздили до Люксембургу як з Галичини, так і з таборів для інтернованих на території Польщі і Румунії. Чимало українців прибули до Люксембургу з Німеччини. Насамперед йдеться про нужденних студентів, які вже у 1923 р. створили комітет з пошуку праці для представників . Цей комітет не лише виконував функцію української біржі праці, допомагав одержати візу, але й слугував комунікаційним центром громади. Через нього можна було знайти співмешканця для найму житла, розшукати земляків тощо. Головою комітету був пан Балабан.

21 вересня 1924 р. відбувся підготовчий , на якому були представлені такі громади: Кнютанж, Оден-ле-Тіш, Ромба, Вільрю, , Париж та Люксембург. Українців Люксембургу представляли делегати Антоненко, Білинський і Галяфре. Цей підготовчий з'їзд утворив комісію зі скликанню першого українського емігрантського з'їзду, який через три місяці відбувся у Парижі — в днях 3-4 січня 1925 р. На ньому були представлені всі ті громади, що були й на підготовчому з'їзді в Кнютанжі, та ще кілька місцевих українських організацій у Парижі. На з'їзді було утворено «Союз українських емігрантських організацій у Франції», затверджено його статут та обрано першу Генеральну Раду, як зверхній виконавчий орган Союзу. До Союзу увійшли всі згадані організації, крім Люксембургу, що, будучи закордонною для Франції організацією, згідно з законами, не мав права входити в склад організацій у Франції.

Отже, хоча українські емігранти Люксембургу й мали тісні зв'язки з українцями Франції, все ж у 1924 р. вони не влились до «Союзу українських емігрантських організацій у Франції», а створили окреме середовище.

Співжиття українських громад Люксембургу та Франції має довгу історію. Насамперед історію зв'язків з прикордонним французьким містечком Оден-ле-Тіш, у якому існувала потужна українська громада. Українські емігранти, які працювали тут на важких фізичних роботах, разом влаштовували українські свята, разом відправляли в останню путь видатних українців — членів своїх громад. Наприклад, 21 березня 1926 р. були відзначені Шевченківські дні, за участі мера Оден-ле-Тіш та кореспондентів люксембурзьких газет. Свято вели двома мовами: українською та французькою. У грудні 1930 р. в Оден-ле-Тіш було скликано загальні збори українців міста, а також української громади Люксембургу. Результатом такого зібрання стала спільна заява із засудженням політики терору в окупованій більшовиками Україні.

Українці православного віросповідання, котрі мешкали у Люксембурзі, брали участь у релігійному житті української колонії Оден-ле-Тіш. Кілька разів на рік люксембурзька громада приїздила в гості до українців Оден-ле-Тіш, аби взяти участь у великодньому чи різдвяному богослужінні. За храм українцям служила місцева лютеранська кірха. Настоятелем громади був пан-отець Гречишкин. Перші згадки про участь українців Люксембургу у житті української православної парафії в Оден-ле-Тіш датовані травнем 1926 р.

Невдовзі після вбивства у Парижі Головного Отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри громада розпочала збір коштів на вшанування його пам'яті. У 1926 р. на ці потреби українці Люксембургу зібрали 115 бельгійських франків.

У 1927 р. до Люксембургу з Чехословаччини приїхала невелика група (близько 10 осіб) випускників Української господарської академії у Подєбрадах, Чехословаччина. Новоприбулі прагнули знайти роботу за фахом — насамперед інженерами. У пошуках роботи вчорашні студенти звертались до «старих емігрантів», якими були їхні молоді однолітки — ветерани визвольних змагань. Лише небагатьом вдавалось відшукати роботу за фахом та одержати гідний заробіток.

У 1929 р. у Люксембурзі був сформований осередок ОУН на чолі із сотником Армії УНР Осипом Твердовським. Організація перебрала на себе провідну роль у політичному житті громади. Твердовський тримав тісні контакти із в Оден-ле-Тіш (Франція) і гуртував довкола себе багатьох українських комбатантів з країн Бенілюксу.

У 1933 році невелика кількість українців поселилися в місті Люксембурзі та його околицях. Це були переважно мігранти з Польщі, вояки Української Народної республіки, Також певний відсоток становила українська інтелігенція, що з ідеологічних причин не сприйняла Радянський Союз.

Під час Другої світової війни однією з найвпливовіших українських суспільно-політичних організацій Люксембургу стало Українське національне об'єднання, а також створена при ньому жіноча секція (ЖС УНО). Перший відділ ЖС УНО був утворений у . Згодом були утворені відділи у , , . Цілою ЖС УНО в Люксембурзі керувала пані Ю. Івасенко. У 1941 р. вона організувала у Альґрінґен свято Лесі Українки для дітей, а згодом і відзначення нового року. Зібрані на святкуваннях благочинні пожертви були скеровані на потреби полонених українців з лав Червоної армії, яких українські політемігранти прагнули схилити на свій бік. Подібного роду акції відбувались по всіх місцях розселення українців. Наприклад у м. відділ ЖС УНО під керівництвом пані М. Мидель та за активної допомоги пані О. Жураківської та пані О. Міськевич влаштували День матері. Громада долучилась до збірки коштів на утримання , широко відомого з розповідей колишніх студентів Української господарської академії у Подєбрадах.

У Люкембурзі мешкали й відомі українці: від 1923 р. сотник Армії УНР Осип Твердовський, який фактично став творцем української громади у цій державі та полковник Армії УНР, Голова Проводу ОУН Андрій Мельник від 1945 року. Тут відбувались важливі зустрічі Андрія Мельника з чільними діячами української еміграції: Миколою Капустянськими, Олегом Штуль-Ждановичем, Миколою Плав'юком та іншими.

Новий етап переселення українців відбувся після закінчення Другої світової війни, коли частина радянських військовополонених — українців не забажала повертатися на батьківщину та осіла в Люксембурзі. До них згодом долучили колишні вояки Української Повстанської армії, діячі Організації українських націоналістів. Серед них був очільник ОУН Андрій Мельник, що помер у місті Клерво, поховано у м. Люксембург. Однак у цей період громада не сильно зросла.

Найбільша міграція українців до великого герцогства стала спостерігатися з кінця 1990-х років, коли сюди стали перебиратися в пошуках роботи, в результаті шлюбів з люксембуржцями або за інших обставин. Зараз українська діаспора в Люксембурзі становить близько 1 тис. осіб. Більшість мешкає у столиці — Люксембург.

Громадські організації

У 1930-х роках була заснована «Українська громада у Великім князівстві Люксембург», яка об'єднує нині кілька десятків родин. Цей осередок підтримує тісні контакти з українськими етнічними групами у Франції, Канаді, США, в інших країнах Сходу.

Значно активізувалася робота посольства з початком Євромайдану та під час Революції Гідності в Україні 2013—2014 років. Активісти української громади регулярно проводять пікети перед Посольством Росії в Люксембургу з часу її вторгнення до Криму і на Донбас, зокрема з приводу збиття цивільного літака рейсу MH17 в 2014 році.

Асоціація «Люксембург-Україна» («LUkraine asbl»)

З появою нового покоління українських мігрантів виникла сучасна спілка українців. Тому у 2014 році було створено оновлену організацію — Асоціацію «Люксембург-Україна» («LUkraine asbl»), яку очолив Микола Жаров. Члени асоціації, серед яких Колет-Закревська-Харвіч, влаштовують урочисті концерти місцевих виконавців українських творів, майстер-класи для дітей, конкурси дитячої творчості. Створено ансамбль танцю «Весна», який очолює Анастасія Портнова.

З 2015 року беруть участь у благодійному ярмарку «Інтернаціональний Базар», який зазвичай проходить у експозиційному центрі LuxExpo у Люксембурзі.

Також асоціація тісно співпрацює з благодійним фондом «Нова країна», надаючи допомогу мешканцям сходу України.

Громадська організація «Єдність» (м. Арлон)

У березні 2015 року українці Арлону створили асоціацію і беруть активну участь в житті української громади як провінції Люксембург в Бельгії, так і в самому Люксембурзі. При організації створена українська школа Арлону, дует бандуристок 'Надія' і вокально-танцювальний ансамбль, які поширюють українську музику на фестивалях та благодійних подіях регіону.

Освіта

Недільна школа «Барвінок»

У 2015 році при асоціації було відкрито українську недільну школу «Барвінок». Головною метою школи є створення умов для спілкування зі своїми співвітчизниками; вивчення та вдосконалення української мови; знайомство з історією України; створення умов для творчої реалізації дітей; при належній підготовці та сприятливих умовах, допомога концертними номерами на українських благодійних вечорах; допомога українським сім'ям з питань інтеграції в європейському суспільстві.

Українська школа Арлону

У 2015 році молоді українці, які проживають в Арлоні, Люксембурзі та сусідніх з ними містах організували в місті Арлон українську школу для дітей віком від 3 до 12 років, яка працює щосуботи з 15 до 18 години. Вчителі та педагоги — звичайні матусі, які об'єдналися між собою заради благородної мети — передати своїм нащадкам власні знання, досвід, мову та традиції своєї Батьківщини. Не поривати, а підтримувати духовний зв'язок з країною, яка їх виховала, вивчила і духовно зміцнила. Хоча школа знаходиться на території Бельгії, але в ній викладають і навчаються також жителі Люксембургу.

Джерела

• В Люксембурзі // Діло. — Львів, 17.10.1923. –№ 158(100039) — С. 3
• Українська еміграція у Франції//Тризуб. — Париж, 1 листопада 1925. — № 3 — с. 9-10;
• Підготовчий з'їзд української еміграції в Кнютанжі // Тризуб. — 1930. — ч. 22-23 — C. 11
• Червоний терор на Україні // Тризуб. — 1930. — ч. 6 — C. 20
• Свято Шевченка у Люксембурзі // Діло. — Львів, 11.04.1926. –№ 79(10754) — С. 2
• У Франції//Тризуб. — Париж, 16 травня 1926. — № 31 — с. 29;
• З життя Української господарської академії в ЧСР // Діло. — Львів, 7.09.1927. –№ 199(11167)-С. 2
• З життя українського жіноцтва у Люксембурзі // Український вісник — Берлін, 20.09.1942. — № 10 (92) — С.10

Посилання

• | «Перші українські емігранти до…»
• | Як українці Люксембургу допомагають батьківщині
• | Школа в Арлоні, знайомство і презентацію проекту
• | Українська громада Люксембургу представила Україну на «Інтернаціональному Базарі»
• | Украинская диаспора в Германии и Люксембурге передала на восток Украины два грузовика гуманитарной помощи, — фонд «Нова країна»

Виноски

1. П. Подобєд (21 червня 2018). З історії української громади у Люксембурзі. http://geroika.org.ua. «Благодійний фонд «Героїка». Процитовано 16 січня 2020.