Тріщинуватість

Тріщинува́тість (природна) (рос. трещиноватость (естественная); англ. fracturing, jointing (natural); нім. Klüftigkeit f, Zerklüftung f (natürliche)) — властивість (порушеність монолітності) твердих тіл, яка виражається у розсіченості їх дрібними тріщинами різної протяжності, форми і просторового розміщення.

Притаманна практично всім гірським породам зі зростанням густоти тріщин у порядку: пісковики-алевроліти-аргіліти-мергелі-сланці-солі-вапняки-доломіти. Т. може покращувати шляхи дренування порід із поганими колекторськими властивостями і надавати колекторських властивостей щільним породам. Синонім — тріщинна пустотність.

Під час вивчення тріщинуватості, тобто розривів суцільності порід без помітного зміщення пластів, застосовуються та сейсморозвідка, значно рідше – , термометрія, радіометрія.

Наявність тріщин різко змінює фізичні властивості масиву гірської породи.

Під час спостережень необхідно враховувати:

1. загальний об’єм тріщин відносно до об’єму гірських порід, які вивчаються;
2. розподіл і орієнтацію тріщин у геологічному просторі;
3. характер речовини, що заповнює тріщини.

Найчастіше для вивчення тріщинуватості використовують .

Залежно від співвідношення кількості води або повітря, які перебувають у тріщинах, електричний опір, відповідно, або падає, або зростає. У дуже тріщинуватих породах це дає змогу визначити глибину залягання підземних вод, а також намітити рівень, на якому відкрита тріщинуватість зникає. Однак визначити глибину залягання підземних вод у тріщинуватих породах можна лише за умови, що ці породи безпосередньо виходять на поверхню або перекриті наносами незначної потужності.

Тріщинуватість гірських порід спричиняє їх електричну анізотропію, тобто неоднакову електропровідність у різних напрямках. Це дає можливість використання кругових зондувань для визначення панівного напрямку простягання тріщин та зміни їх інтенсивності на різній глибині.

Вивчення тріщинуватості з успіхом проводиться також методом сейсморозвідки. Великі розходження в швидкостях поширення пружних коливань, а особливо хвильових картин у тріщинуватих зонах і в монолітних породах, у багатьох випадках забезпечують достовірність результатів. Найбільш характерну хвильову картину над тріщинуватими зонами можна одержати за допомогою . Метод акустичного каротажу, що має значну проникну здатність, застосовується під час виділення тріщин у розрізах свердловин. На діаграмах швидкостей поширення пружних коливань тріщини фіксуються за глибокими мінімумами.

Під час вивчення тріщинуватості особливо цінні результати можна одержати у разі спільного використання геоелектричних і сейсмічних методів з обов’язковим залученням усіх даних геологічного знімання, проходки гірських виробок та гідрогеологічного випробування свердловин.

Див. також

• Тріщинні води
• Тріщинуватість гірських порід

Література

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
• Інженерна геологія (з основами геотехніки): підручник для студентів вищих навчальних закладів /Колектив авторів: В. Г. Суярко, В. М. Величко, О. В. Гаврилюк, В. В. Сухов, О. В. Нижник, В. С. Білецький, А. В. Матвєєв, О. А. Улицький, О. В. Чуєнко.; за заг. ред. проф. В. Г. Суярка. — Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2019. — 278 с.