Трудове право у Франції

Трудове право — галузь соціального права яка регулює відносини між роботодавцями та працівниками у формі трудового договору. У Франції ці відносини характеризуються наявністю зв'язку юридичного підпорядкування працівників зі своїм роботодавцем. Тому метою трудового законодавства є регулювання цього підпорядкування та обмеження дисбалансу між сторонами трудового договору.

Трудове законодавство передбачає певні політичні, економічні та соціальні питання. Визначаючи сучасні умови зайнятості працівників, законодавство про працюklnorbge pree pogf egem zkgeorg l;fm retez tr ar ez fezfez mkfep ogkmerogr eklgkevo erk egeg

eg erpôkeg roek; og v ver opgt,e erpog ea& greo goekg ok, ere,geirogegegeo eigefogn rpg iegkei^geldigjkejgnvcdikvjieo poerjgkicgj 

erg iojgkegh e re erjf argjioe gierroptge oerptêogiekgjuergjeriogn ger giergjerkg iorg eijg ierjg er r giejgierjg egkl gierg e

Визначення

Трудове законодавство поширюється лише на працівників у приватному секторі. Це люди, які отримують зарплату за виконання трудового договору. Вони розміщуються під підпорядкуванням керівника компанії, який набуває права наказувати, контролювати їх виконання та карати за дисциплінарні порушення.

Тому виключаються із підзаконного трудового законодавства:

• ремісники, торговці, вільні професії та інші самозайняті працівники;
• державні службовці, статутні чи договірні відповідно до публічного законодавства (охоплені статутом згідно з публічним законодавством).

Ідентифікація

Трудове право іноді неправильно називають соціальним правом. Ця друга дисципліна є ширшою, оскільки включає також закон про соціальний захист.

Але трудове законодавство в прямому сенсі — це закон про підпорядковану працю, який регулює відносини працівників з їх роботодавцями, під чиїми повноваженнями вони виконують роботу в обмін на заробітну плату.

Джерела трудового права

Французькі стандарти трудового законодавства походять з міжнародних, національних та професійних джерел. Співіснування цих різних джерел вимагає особливої артикуляції стандартів, застосування яких може змінюватися залежно від умов працевлаштування працівників.

До міжнародних джерел насамперед належать конвенції Міжнародної організації праці, ратифіковані Францією. Вони також включають конвенції Ради Європи, а саме Європейську конвенцію про права людини та Європейську соціальну хартію та прецедентну практику ЄСПЛ. Законодавство про працю складається з стандартів законодавства Співтовариства, в основному випливає з актів одностороннього вторинного права. Незважаючи на існування стандартів соціальної політики, Суд Європейських Співтовариств сьогодні прагне підпорядкувати соціальні права економічним правам і свободам.

Трудове законодавство, відповідно до національного законодавства, підпадає під законодавчі та регуляторні повноваження, передбачені статтями 34 та 37 Конституції Франції. Деякі з цих державних стандартів розробляються відповідно до договірної політики переговорів із профспілками та організаціями роботодавців. Крім того, юриспруденція соціальної палати Касаційного суду, а в меншій мірі — і Державної Ради, є змінним джерелом трудового права.

Законодавство про працю складається з стандартів професійного походження, обсяг та обов'язковість яких визначається законом та правилами артикуляції джерел. На місцевому, регіональному чи національному рівні колективні договори регулюють трудові відносини в межах однієї або декількох категорій робочих місць. Індивідуальні трудові відносини також регулюються правилами, що випливають із трудового договору, використання та односторонього залучення, та внутрішнього розпорядку.

Примітки

1. Par opposition aux salariés du secteur public (les fonctionnaires par exemple), ces derniers étant soumis à des statuts particuliers très divers suivant les professions, et aux indépendants (commerçants, artisans, etc.)