Топоров Віктор Леонідович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Топоров.

|Вікісховища= |Вікітека= |Опис зображення=

Віктор Топоров
Ім'я при народженні	Віктор Леонідович Топоров
Народився	9 серпня 1946(1946-08-09) Ленінград, РРФСР, СРСР
Помер	21 серпня 2013(2013-08-21) (67 років) Санкт-Петербург, Росія
Поховання	Смоленське православне кладовище
Громадянство	СРСР→ Росія
Діяльність	перекладач, літературний критик, публіцист
Alma mater	^d
Мова творів	російська
Роки активності	1964 — 2013
Жанр	літературно-критична публіцистика
Премії	загальноміський турнір юних поетів, дипломант премії ЦК ВЛКСМ, ім. Георга Тракля, газети «Книжное обозрение», «Золоте перо Русі».
Топоров Віктор Леонідович у Вікісховищі

Віктор Леонідович Топоров (9 серпня 1946, Ленінград — 21 серпня 2013, Санкт-Петербург) — літературний критик, публіцист та перекладач. Був відповідальним секретарем премії «Національний бестселер», яку заснував видавець , членом журі Григорівський поетичної премії, членом Спілки письменників Санкт-Петербурга та .

Біографія

Народився 9 серпня 1946 року в Ленінграді. Батьки ніколи не жили разом. Мати, адвокат Зоя Миколаївна Топорова (1909—1997), походила з родини хрещених петербурзьких євреїв — а її батько, голова міського арбітражного суду Микола Абрамович Топоров, і дід, Борис Матвійович Кричевський, були адвокатами, присяжними стряпчими, як і всі дядьки (один з яких — поет-символіст , співробітник журналу «Вісник літератури»). З. М. Топорова була, серед іншого, захисницею на судових процесах Йосипа Бродського та . Батько, Юхим Федорович (Хаїм-Лейб Фокич) Бігун (1899—1962), був бундовцем, учасником громадянської війни в Одесі, а оселившись у Ленінграді на початку 1930-х років також працював адвокатом.

1964 року закінчив школу № 297. У 1964 — 1969 роках навчався на філологічному факультеті Ленінградського державного університету, отримав диплом філолога-германіст. З 1972року публікувався як поет-перекладач та критик зарубіжної літератури, з 1987 — як критик сучасної російської літератури, з 1990 — як політичний публіцист.

З 1994 року був членом редколегії журналу «Воскресіння. Нова Росія» (пізніше — «Нова Росія»). З 2004 року — оглядачем «Політичного журналу». З 2000 по 2005 рік — головним редактором видавництва «Лімбус Прес». Активно відвідував велику кількість білялітературних заходів у Санкт-Петербурзі.

Помер 21 серпня 2013 року у Санкт-Петербурзі.

Діяльність

Був автором та редактором рукописного студентського журналу «Ланки» (1966-68), учасником усних альманахів «Вперше російською мовою» (починаючи з 1968), співкерівником (разом з Т. Г. Гнєдич) семінару молодих перекладачів у Будинку письменника (з 1969). Перша друкована публікація В. Л. Топорова відбулася 1971 («Аврора», № 10).

Перекладав англійську, американську, німецьку, нідерландомовну поезію (Дж. Донн, Дж. Байрон, В. Блейк, П. Б. Шеллі, Е. По, Р. Браунінг, О. Вайльд, Р. Кіплінг, Г. Мелвілл, Т. С. Еліот, В. Г. Оден, Р. Фрост, Й. В. Гете, К. Брентано, Ф. Ніцше, Р. М. Рільке, Ґ. Бенн, П. Целан, поети-експресіоністи, , , та інші). Також переклав романи «Американська мрія» Н. Мейлера, Д. Ле Карре (обидва у співавторстві з А. К. Славінською) і ряд гостросюжетних англійських та американських романів. Склав антологію «Сутінки людства» (1990), однотомник віршів та прози С. Платт (1993), збірка п'єс Т. С. Еліота (1997). Автор-упорядник поетичної антології «Пізні петербуржці» (1995). Публікувався в газетах «Независимая газета», «Зміна», «Літератор», «Петербурзький літератор», «Слово та діло», «День літератури», «Літературна газета», «Культура», «Вік», «Петербурзький Час пік», «Санкт-Петербурзькі відомості», «Столична вечірня газета»; у журналах — «Літературний огляд», «Зірка», «Нева», «Постскриптум», «Воскресіння», «Вільна думка», «Століття XX і світ», «Середа», «Сеанс» та інших.

Премії

• Переможець загальноміського турніру юних поетів (1964)
• Дипломант премії ЦК ВЛКСМ (за роботу «Образ Емпедокла у творчості Гельдерліна», 1968)
• Лауреат премії ім. Георга Тракля (Зальцбург, Австрія)
• Лауреат премії «Людина книги» у номінації «Головний редактор» газети (2002)
• Лауреат премії"Золоте перо Русі" (Санкт-Петербург, в номінації «найкращий матеріал у галузі культури», 2008)

Оцінка діяльності

Топоров протягом 20 років умів йти проти течії; у ті роки, коли всі говорили та робили дурниці та підлості, брали участина у розграбуванні країни словом чи ділом, він говорив тверезо та хоробро. Так Віктор Топоров став російською інтелігенцією наодинці; він протримався достатньо довго. Важка робота, і він її робив добре. У нього була репутація людини грубої; хтось вважав його злим — оскільки Топоров не прощав моральної нікчемності.

—

Статті Топора починаються з заголовка. Потім йдуть спогади, випадки з життя, які супроводжують випадки з мови. Потім він розповідає про себе, бадьоро скаржиться на колег, потім розповідає, як хтось (неправильно) поділив гроші, потім йде риторика, тобто переливання з пустого в порожнє, потім йде заголовок — лише догори ногами.

—

Його схема роботи не позбавлена ​​навіть своєрідного психологізму: Топоров намагається намацати в біографії (не в тексті tablefix) автора якісь хворі місця, глузливо обіграє їх, виставляючи на загальний огляд і в разі успіху насолоджуючись публічними стражданнями ображеного авторського самолюбства.

—

Літературознавець характеризує Віктора Топорова як «того, хто біжить у нас на ниві примітивної провокації», критик називає його «постарілим хлопчиком з казки про голого короля».

Публікації

• Подвійне дно. Зізнання скандаліста. — М.: , АСТ, 1999. — .
• Похорон Гуллівера у країні ліліпутів. — СПб.: Лімбус Прес, 2002. —
• Руки цирульника: обрана публіцистика. — СПб.: Норд-Вест, 2003. — .
• Жорстка ротація. — СПб.: , 2007. — .
• Статті Віктора Топорова на сайті «Приватний кореспондент»
• Статті Віктора Топорова на сайті «Актуальні коментарі»^{[недоступне посилання з травня 2019]}
• Статті Віктора Топорова на сайті «Погляд» (внизу сторінки)
• Статті Віктора Топорова на сайті журналу «Місто 812»
• Статті Віктора Топорова на сайті"Фонтанка.ру"
• Статті Віктора Топорова на сайті журналу «Сеанс»
• Стаття"Вбивство " Російської премії "" в газеті «Завтра» — не узгоджена з автором передрук статті "Синдром " Тараса Бульби ": Як зруйнувати " Російську премію «: рецепти від голови журі» (Приватний Кореспондент, 20 квітня 2009 року).

Переклади

• Сильвія Плат. Под стеклянным колпаком : [Авторский сборник]. — СПб. : Северо-Запад, 1994. — 342 с. — (Женская библиотека) — 10000 прим. — .
• . Собрание стихотворений: На англ. яз. с паралл. рус. текстом. — СПб. : Евразия, 1997. — 512 с. — (Ultima Thule) — 3000 прим.
• Оден В. Г. Собрание стихотворений : На англ. яз. с паралл. рус. текстом. — СПб. : Евразия, 1997. — 496 с. — (Ultima Thule) — 3000 прим.
• Т. С. Еліот. Убийство в соборе : [Пьесы в стихах]. — Санкт-Петербург : Азбука, 1999. — 256 с. — (Азбука-классика (pocket-book)) — 10000 прим. — .
• Р. Фрост. Неизбранная дорога. — СПб. : ООО «Издательский Дом „Кристалл“», 2000. — 416 с. — (Библиотека мировой литературы. Малая серія) — 10000 прим. — .

Образ Віктора Топорова в сучасній художній літературі

• Прототип головного героя (Гектора Колунова) в оповіданні .
• «Той Самий Критик» в книзі Тетяни Алфьорової «Драбина Ламарка».

Примітки

1. . Архів оригіналу за 20 липня 2012. Процитовано 23 серпня 2013.
2. В. Л. Топоров «Сын адвоката Топоровой»
3. Юрий Борисович Кричевский
4. Блокада, 1941—1944, Ленинград: Книга Памяти [ 22 лютого 2014 у Wayback Machine.]: Мария Борисовна Топорова (1883—1942) и Николай Борисович Топоров — бабушка и двоюродный брат В. Л. Топорова в Книге памяти блокады Ленинграда.
5. Преображенское еврейское кладбище Санкт-Петербурга [ 22 лютого 2014 у Wayback Machine.]: Надгробный памятник отца (Ефим Фёдорович Бегун, 1899—1962) и деда (Фока Львович Бегун, 1869—1942). См. также Книгу памяти блокады Ленинграда [ 22 лютого 2014 у Wayback Machine.].
6. Топоров, Виктор Леонидович
7. видавництво"Лимбус-пресс"
8. Умер переводчик и критик Виктор Топоров. Lenta.ru. 21 серпня 2013. Процитовано 21 серпня 2013.
9. Запись в Facebook Виктора Топорова, 21.11.2012
10. Топоров Виктор Леонидович // Русская литература сегодня. Малая литературная энциклопедия. — М.: , 2012. — С. 861.
11. . Архів оригіналу за 10 червня 2015. Процитовано 23 серпня 2013.
12. . Русский интеллигент
13. . Бенефис Василия Ширяева. О Топорове, Галковском, Манцове // Урал. 2009. № 9.
14. . Пишите критику! // Colta.ru. 14 июня 2013.
15. Глеб Морев. Про инкарнации гопников. // Openspace.ru
16. Блог Сергея Чупринина
17. . На премии Пушкинский дар. Петербургский метарассказ // Урал. 2010. № 8. [ 13 грудня 2013 у Wayback Machine.]
18. Татьяна Алфёрова. Лестница Ламарка. СПб., Геликон, 2012.

Посилання

•  Віктора Топорова у соцмережі «Facebook»