Тимчасовий уряд Албанії

Тимчасовий уряд Албанії (алб. Qeveria e Përkohshme e Shqipërisë) — перший уряд незалежної Албанії, що діяв на частині її території у 1912–1914 роках до офіційного міжнародного визнання країни.

Qeveria e Përkohshme e Shqipërisë Тимчасовий уряд Албанії
↓ 1912 – 1914 ↓
Прапор
Девіз Atdheu mbi te gjitha "Батьківщина понад все"
Гімн Himni i Flamurit "Hymn to the Flag"
Albania: історичні кордони на карті Проголошення незалежності Албанії під час Балканських війн
Столиця	Вльора
Мови	албанська
Форма правління	Тимчасовий уряд
прем'єр-міністр
- 1912–1914	Ісмаїл Кемалі
- 1914	Fejzi Alizoti
Законодавчий орган
- Upper house
Історичний період	Перша світова війна
- Проголошення незалежності	4 грудня 1912
- Проголошення монархії	21 лютого 1914
Попередник Наступник Османська Албанія Албанський вілайєт Князівство Албанія Республіка Центральна Албанія

Історія

28 листопада 1912 року у Вльорі прийняв декларацію Незалежності Албанії і сформував тимчасовий уряд на чолі з Ісмаїлом Кемалі. Кемалі хотів утворити кабінет з представників знаті й колишніх чиновників османської адміністрації, розраховуючи, що такі люди зможуть здобути прихильність як великих держав, так і Османської імперії, але делегати його не підтримали, і склад уряду був переглянутий. У підсумку до нього увійшло вісім міністрів. І. Кемалі посів за сумісництвом пост міністра закордонних справ, його заступником по кабінету став католицький священник , а Луїдь Гуракучі отримав посаду міністра освіти. Сфера юрисдикції Тимчасового уряду, крім Вльори, поширювалася на міста Люшня, Фієр, Берат і Гірокастра.

3 грудня 1912 Османська імперія підписала умови перемир'я з Болгарією, Сербією та Чорногорією, і почала роботу , яка повинна була продиктувати представникам воюючих сторін умови миру і виробити план розділу колишніх османських володінь у Європі; албанське питання перебувало в центрі уваги конференції. 29 червня 1913 Конференція послів ухвалила рішення про статус албанської держави, що створювалась: вона мала стати автономним суверенним спадковим князівством. Контроль за цивільною адміністрацією та фінансами покладалися на Міжнародну контрольну комісію, що складалася з представників шести держав-гарантів і одного делегата від Албанії.

Уряд Ісмаїла Кемалі вважався великими державами лише одним з існуючих локальних урядів; усі його спроби за підтримки Риму і Відня домогтися визнання як основного не увінчалися успіхом. Проте хоч його й не визнавали де-юре, з ним доводилося рахуватися де-факто. Влітку 1913 Тимчасовому уряду вдалося заручитися підтримкою північних гірських районів Албанії, а влітку була спроба залучити на свій бік великого землевласника з Центральної Албанії Ессада Топтані. Той погодився зайняти пост міністра внутрішніх справ, але повернувся до себе в Дуррес для формування нібито урядової жандармерії.

У вересні 1913 року в деяких населених албанцями районах Косова та Македонії спалахнуло албанське повстання під гаслами національного визволення і возз'єднання з Албанією. Його придушили сербські війська, які стали просуватися вглиб власне албанської території, прагнучи встановити новий «стратегічний кордон». Сербський уряд змусив відступити лише через пред'явлений Австро-Угорщиною 18 жовтня ультиматум сербському уряду.

Вересневі події надихнули топтання на серію сепаратистських дій, що призвели в підсумку до проголошення , що не підкоряється Тимчасовому уряду.

Рішення Конференції послів про надання Албанії статусу спадкової монархії застали зненацька І. Кемалі. Деякі з його акцій (підтримка проєкту албано-болгаро-турецького союзу, планів возз'єднання Косова і Чамера з Албанією) підірвали його авторитет у Міжнародній контрольній комісії: члени комісії стали підозрювати його в спробі змови проти Комісії з метою відсторонити її від албанських справ.

Ісмаїл Кемалі був запрошений на засідання Міжнародної консультативної комісії, на якому прийнято рішення про відставку Тимчасового уряду у Вльорі і про передачу управління в руки Міжнародної контрольної комісії. В офіційному повідомленні, датованому 22 січня 1914, говорилося, що «голова Тимчасового уряду, будучи переконаним в тому, що єдиним засобом до припинення стану смути і анархії, що панують в країні, є конституювання єдиного уряду для всієї Албанії і що в справжніх умовах цього можна досягти тільки передачею влади в руки Міжнародної контрольної комісії, що представляє великі держави, відновлює своє прохання, з якою він вже звертався». На закінчення зазначалося, що члени комісії, «віддавши належне патріотичним почуттям Його Високоповажності Ісмаїла Кемаль-бея», погодилися з ним.

Література

• History of Albanian People. Albanian Academy of Science.