Стечишин Микола Климентович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Стечишин.

Мико́́ла Климе́нтович Стечи́шин (* 19 грудня 1890, с. Возсіятське, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія — † 7 серпня 1977, м. Мюнхен) — військовий діяч, штабс-капітан російської армії, підполковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції), активіст в українізації російського війська: частин на південно-західного фронту (зокрема 105 піхотної дивізії), начальник штабу Північної групи війська УНР.

Микола Климентович Стечишин
Штабскапітан  Полковник
Загальна інформація
Народження	19 грудня 1890(1890-12-19) с. Возсіятське, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Смерть	7 серпня 1977(1977-08-07) (86 років) Мюнхен, Баварія, Федеративна Республіка Німеччина
Військова служба
Приналежність	УНР
Війни / битви	Перша Світова війна Українсько-радянська війна Друга Світова війна
Командування
начальник штабу Північної групи війська УНР.
Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри «Воєнний хрест» (УНР)

Життєпис

В часі служби в РІА

Народився у селі Возсіятському на Херсонщині. Походив з родини колезького реєстратора.

Закінчив кадетський корпус, військове училище, Миколаївську академію Генерального штабу.

Учасник Першої світової війни. З 20 січня 1915 року — рядовий 457-ї піхотної Таврійської дружини. Закінчив 1-шу Одеську школу прапорщиків (20.10.1915), служив у 48-му піхотному запасному батальйоні (м.Одеса). З 10 квітня 1916 року — у 417-му піхотному Луганському полку. З 11 вересня 1916 року — командир роти цього полку. З 25 листопада 1916 року — начальник команди зв'язку. З 14 квітня 1917 року — полковий ад'ютант. З 28 вересня 1917 року — штабс-капітан.

Учасник Брусиловського прориву. Під час Першої світової війни був поранений в ноги.

Зголосився до української армії наприкінці 1917 року. З 10 лютого 1918 року — значковий Радзівилівської кордонної бригади, що формувалася Військовим міністерством Центральної Ради. З 01 липня 1918 року — старший ад'ютант Волинської прикордонної бригади Окремого корпусу кордонної охорони Української Держави. З 24 травня 1919 року — приділений до штабу Окремого корпусу кордонної охорони УНР.

З 01 травня 1919 року — комендант штабу Північної (згодом — Волинської) групи Дієвої армії УНР. 3 24 липня 1919 року — старший ад'ютант штабу Дністровської кордонної бригади Окремого корпусу кордонної охорони УНР.

23 листопада 1919 року потрапив до польського полону. Перебував у Калішу.

З 04 січня 1920 року — начальник штабу могилівської залоги. З 01 березня 1920 року — комендант штабу Окремої пішої бригади О. Удовиченка. З 23 березня 1920 року — начальник розвідчого відділу штабу 2-ї (згодом — 3-ї Залізної) дивізії Армії УНР. З 01 червня 1920 року — помічник командира могилівського прикордонного відділу Окремого корпусу кордонної охорони УНР.

З 28 липня 1920 року — помічник коменданта штабу начальника Тилу Армії УНР. З 14 вересня 1920 року — начальник 2-го відділу персональної управи Військового міністерства УНР. З 28 березня 1921 року — підполковник. З 15 листопада 1921 року — у розпорядженні командувача запасних військ УНР.

З 22 листопада 1921 року був приділений до пенсійної управи Військового міністерства УНР. З 29 вересня 1922 року — начальник комендантсько-інформаційного відділу канцелярії Військового міністерства УНР.

З 1923 року жив на еміграції у м. Скальмержице (Польська Республіка).

З 1928 року служив контрактним офіцером у польській армії — у 33-му піхотному полку в Аомжі. Останнє звання у польській армії — майор.

Очолював Товариство охорони пам'ятників, опікувався військовими цвинтарями.

У 1929 році відновив у Щеп'юрно 187 могил українських вояків.

У червні 1943 року разом із сином зголосився до Стрілецької дивізії СС «Галичина», ніяких посад не обіймав. У 1945 році перебував при штабі Української національної армії.

В 1960 році працював у канцелярії військового міністра УНР Андрія Вовка.

Син — Володимир Стечишин (1920—1980) був відомим вояком 1-ї Української дивізії УНА, а згодом — редактором та видавцем «Вістей братства 1-ї Української дивізії Української національної армії».

І батько, і син по війні жили у Мюнхені, де й померли.

Примітки

1. Від Двоголового орла до Галицького лева

Джерела

• Герасимова Г. П. Стечишин Микола Климентійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 856. — .
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — .
• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — .