Скуратівський Василь Тимофійович

Василь Тимофійович Скураті́вський (25 жовтня 1939 — 16 грудня 2005) — український народознавець, письменник, видавець. Одним із перших у новітній Україні видав народознавчу книгу «Берегиня».

Василь Тимофійович Скуратівський
Псевдонім	Древлянський, В. Т., Васильчук В. Т., Тимощук В. С.
Народився	25 жовтня 1939(1939-10-25) Великий Ліс, Мединівська сільська рада, Чоповицький район, Житомирська область, Українська РСР, СРСР^[1]
Помер	16 грудня 2005(2005-12-16) (66 років) Київ, Україна
Поховання	Берковецьке кладовище
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	, журналіст
Сфера роботи	література^[2], видавнича справа^[2] і етнографія^[2]
Мова творів	українська
Magnum opus
Премії	,

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Скуратівський.

Біографія

Народився на глухому поліському хуторі , пізніше переселеному до села Шевченкове (пізніше Великий Ліс) на Житомирщині. Ця подія відбулася восени 1939 року між святом Покрови (14 жовтня) та Змитра (Дмитра, 8 грудня), коли точно — батьки призабули, а в посвідченні про народження паспортистка записала 25 жовтня 1939 року.

Батько — Тимофій Якович Скуратівський (1898–1981), мати — Мотрона Антонівна Скуратівська (1900–1978), обоє селяни. Батько був знаним на селі столяром, виготовляв діжки, скрині, ліжка, вулики та інше. Для власних потреб розробив і виготовив дерев'яну медогонку, яка нині перебуває в експозиції Переяславського музею народної архітектури та побуту (хата-музей бджільництва). У родині було п'ятеро дітей, однак вижило двоє: старша сестра Ольга та найменший і єдиний син Василь.

З дитинства любив читати. У 13 років вирішив стати письменником, написав першого вірша і надіслав до районної газети. Відповідь не забарилась — порадили більше читати і краще вивчати рідну мову та літературу. Однак хлопець був настирливим і продовжував надсилати до редакції нові свої вірші, байки, замальовки, дописи. З часом їх почали друкувати.

Після закінчення школи у 1959 році, працював кілька місяців коректором у народицькій районній газеті, і тільки з'явилась можливість, перейшов на журналістську роботу до олевської райгазети «Колгоспник Олевщини». По трьох роках роботи звільнився і поїхав шукати долі в Сибіру. Працював у тайзі на заготівлі живиці, кілька місяців вчився на розмітчика в Іркутську, коли знайшов журналістську роботу, переїхав до Усть-Кута. Загалом у Сибіру перебував півтора року.

Повернувшись до України, продовжив журналістську роботу в різних газетах українського Полісся (Народичі, Радомишль, Олевськ, Житомир, Київ), працював у Немішаєвському сільгосптехнікумі.

У 1964 закінчив Московську заочну школу журналістики, 1967 р. вступив на навчання до Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка на факультет журналістики.

З 1969 року працював редактором у . З 1970 року з'являються у періодиці перші статті на народознавчу тематику. Згодом розпочинає роботу над науковою монографією про традиційне пасічництво.

Надгробний пам'ятник Василеві Скуратівському в Києві на міському Берковецькому кладовищі

У липні 1973 року викликають до КДБ у справі Василя Овсієнка, відтоді перебуває під наглядом спецорганів.

Помер на 67-му році життя 16 грудня 2005 року. Похований в Києві на міському Берковецькому кладовищі (ділянка № 2а).

Творчий доробок

Визнання приходить під час публікації першого циклу народознавчих матеріалів «Зелене полум'я сосни» у газеті «Молодь України» (1983), далі продовжив публікації у виданнях «Сільські вісті», «Культура і життя», «Пам'ятки України», «Наука і суспільство».

1987 року виходить книга , яка витримала не одне видання і викликала хвилю зацікавлення народознавством у країні. Далі виходили у світ інші книги: «Покуть», «Погостини», «Святвечір», «Місяцелік», «Русалії», «Кухоль меду», «Я сам про себе розкажу» та інші. Всього за життя письменника було видано понад 20 книг.

Скуратівський пропагував традиційну культуру, обряди. Був ініціатором започаткування уроків народознавства у школах, одним із організаторів фестивалів: (дитячі ігри), (новорічні та різдвяні традиції), (міжнародний фестиваль фольклору). Організував та проводив багаторічну народознавчу експедицію . З 1992 року започаткував та видавав народознавчий часопис [1] [ 12 жовтня 2007 у Wayback Machine.].

Пам'ять

26 жовтня 2019 в місті Малині відбувся I-й Всеукраїнський літературно-мистецький фестиваль імені Василя Скуратівського «До Василя!».

Відзнаки

За журналістку та літературну роботу нагороджений преміями:

• ,
• імені Островського,
• імені Чубинського
• кількома міжнародними преміями.

Висувався на здобуття Шевченківської премії.

Примітки

1. Скуратівський Василь Тимофійович
2. Czech National Authority Database
   d:Track:Q13550863
3. Кодлюк, Я.; Одинцова, Г. (2006). 120 розповідей про письменників (українською) . Київ: Наш час. с. 132–134. ISBN .
4. Костриця, М. М.; Костриця, М. Ю. (2009). Житомирщина туристична : краєзнав. нариси (українською) . Житомир: Полісся. с. 309—311. ISBN .
5. Пасічник, М. (2014). Письменники Житомирщини. Кн. 2 (українською) . Житомир: Рута. с. 324—329. ISBN .
6. Кожному мила своя сторона : Краєзн. нариси про видат. людей, минуле Житомирщини, обряди і звичаї населення краю (українською) . Житомир: Журфонд. 1997. с. 185—187. ISBN .
7. . Більчук, М. (2007). Українські та зарубіжні письменники : Розповіді про життя та творчість (українською) . Тернопіль: Підручники і посібники. с. 151—152. ISBN .
8. . web.archive.org. 27 листопада 2019. Архів оригіналу за 27 листопада 2019. Процитовано 7 червня 2022.
9. . web.archive.org. 8 листопада 2019. Архів оригіналу за 8 листопада 2019. Процитовано 7 червня 2022.
10. Хто є хто на Житомирщині. Видатні земляки (українською) . Київ: ДП Такі Справи. 2001. с. 101. ISBN .

Джерела

• Василь Скуратівський [ 10 січня 2015 у Wayback Machine.]
• Молодико В. На добру пам'ять співцеві зелених струн [ 25 грудня 2014 у Wayback Machine.]
• Рудаков М. І. Автографи майстрів./ — К. : Міжнародний доброчиний фонд «Українська хата», 2005. — 128 с.: фотогр. —