Самоочи щення водо йм здатність екосистем до відновлення свого стану після надходження надмірних обсягів забруднювальних

Самоочи́щення (водо́йм) — здатність екосистем до відновлення свого стану після надходження надмірних обсягів забруднювальних речовин, у тому числі надлишкової мертвої органіки (детриту).

Самоочищення водойм — одна з ключових інтегральних характеристик водних екосистем, пов'язана з наявністю повночленних угруповань гідробіонтів. Їхніми центральними складовими є наступні екологічні групи консументів (за Бігон та ін., 1989):

подрібнювачі крупнодисперсної органіки;
активні споживачі дрібнодисперсної органіки;
збирачі-фільтратори (вкл. зоопланктон);
скребуни.

Розчинена органіка (суспензія)

Відповідно до ролі кожної з екогруп живих організмів і фази перетворення та утилізації окремих частин детриту, що надходить до водної екосистеми, розрізняють:

КОС — крупнозерниста органічна суспензія;
РОР — розчинена органічна речовина;
ТОС — тонка .

У загальній схемі потоку енергії у водоймі відбуваються такі процеси:

Частина КОС вилужується у вигляді РОР.
Інша частина перетворюється в ТОС завдяки:

1) механічній руйнації часток,

2) руйнівній діяльності мікроорганізмів,

3) подрібненню тваринами-подрібнювачами.

Самоочищення як мінералізація

З огляду на кінцевий результат такого консумування органіки сапротрофами забезпечується явище мінералізації, тобто розклад складних органічних і неорганічних сполук на прості мінеральні сполуки. Цим забезпечується завершення (за нормальних природних умов) або нейтралізація забруднюючих речових (і їхніх сумішей) за умов надмірного антропогенного впливу.

Втрата здатності до самоочищення

Тварин, що консумують (споживають) розчинену органіку, називають (за способом живлення вони — сапротрофи), а їхні угруповання — . Усі сапроби мають відносяться до екогрупи редуцентів. Сапробність — здатність водних організмів жити у воді, яка містить різну кількість органічних речовин.

Різні типи угруповань сапробіонтів здатні жити тільки при певних властивих для них показниках сапробності. Тому види, які можуть споживати органічну суспенцію у малих концентраціях, не можуть нормально існувати за умов великої концентрації органіки і навпаки. Порушення таких відношень між набором видів (типами угруповань) і рівнями надходження органіки називають втратою здатності водойм до самоочищення.

Див. також

Гідробіологія
Зоопланктон
Бентос
Водорості
Біологічна водойма
Біологічна очистка води (про очистку стічних вод)

Джерела

Ліхо О. А., Бондарчук І. А. Удосконалення методики оцінки екологічного стану басейнів малих річок // Інтернет-спільнота «Промислова екологія» http://eco.com.ua/
Бигон М., Харпер Дж., Таунсенд К. Экология. Особи, популяции и сообщества. — Моск-ва: Мир, 1989. — Том 1. — 667 с. — Том 2. — 479 с.
Загрязнение, самоочищение и восстановление водных экосистем. М.: Изд-во МАКС Пресс. 2005.
Беспалова СВ, Горецький ОС, Глухов ОЗ Апробування способів біоіндикації екологічного стану Донбасу // Проблеми екології та …, 2007. — С. 24-33.
Екологічна експертиза. Екологія міського середовища: Підручник. Науково-методична серія «Бібліотека студента-еколога» / Укл. А. І. Сафонов. — Донецьк: ДонНУ, 2008. — 816 с.
Моніторинг довкілля: Підручник. Науково-методична серія «Бібліотека студента-еколога» / Укл. А. І. Сафонов. — Донецьк: ДонНУ, 2008. — 460 с.

Посилання

Здатність до самоочищення // : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 96.
Самоочищення // : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 157-158.