У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Рата Ра та село в Україні у Львівськії області село Рата Країна Укр

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Рата.

Ра́та — село в Україні, у Львівськії області.

село Рата
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Львівський район
Громада	Рава-Руська міська громада
Код КАТОТТГ	UA46060390400038966
Основні дані
Населення	746 (станом на 01.01.2016)
Площа	1,33 км²
Густота населення	480,45 осіб/км²
Поштовий індекс	80312
Телефонний код	+380 3252
Географічні дані
Географічні координати	^{H G O}
Відстань до обласного центру	63 км


Місцева влада
Адреса ради	80310, Львівська обл., Жовківський р-н, с.Річки
Карта
Рата
Рата
Мапа

Рата — давній населений пункт у північно-західній частині макрорегіону-заповідника «Розточчя», на території якого водні потоки Європи розтікаються в рідні сторони: одні в басейн Дністра — до Чорного моря, інші в басейни рік Західного Бугу і Сяну — до Балтійського моря. Ріка Рата, на березі якої розташоване село Рата, несе свої води до Балтики, оскільки є притокою ріки Західний Буг, яка у свою чергу є притокою ріки Вісла, котра впадає в Балтійське море.

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	608	95.15%
польська	28	4.38%
білоруська	2	0.31%
російська	1	0.16%
Усього	639	100%

Рельєф

Село розташоване на території Ратенської рівнини, яка є частиною Равського Розточчя.

Блюдцеподібне пониження рельєфу «Чемниник», «Долинка», «Ставок», «Шнури», «Блоня», «Коло спиртзаводу» і широка долина ріки Рата обумовили заболоченість центральних і північно-західних околиць села. Колись тут часто бували сильні повені, ріка Рата розливалась, підтоплюючи значну частину села (по річці пливли хатні речі, сіно, дошки, колоди і т.д.).

Лише на північних околицях села є невеликі пагорби.

Ґрунт

Ґрунти населеного пункту досить родючі, з північної і східної сторін села - суглинкові, а із заходу та півдня - дерново-підзолисті.

Луки і пасовища

Село оточене луками, на яких місцевий люд випасає худобу. Вони розміщуються у низовинах, болотистих місцях («Чемерник», «Коло бойні», «Шнури») та на підвищеній місцевості — «Пастерник» (тут у 1945-1955рр. було летовище для літаків прикордонної служби — «кукурудзяників»)

Пагорби

Поблизу села є два невисоких пагорби:

Кічара ( народна назва — Бабіча гора, 395 м над рівнем моря)
Гаївка (колись її називали Червона Гора, 204 м над рівнем моря)

Історія

Село належало до Равського повіту. На 01.01.1939 в селі проживало 1220 мешканців, з них 100 українців-грекокатоликів, 1070 поляків, 30 євреїв і 20 німців.

Уродженці

Чорній Роман Ярославович (02.07.1997-09.04.2022) — сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році. Загинув під час виконання бойового завдання з ведення спеціальної розвідки у складі групи спеціального призначення біля м. Семенівка, Новгоро-Сіверського району, Чернігівської області. Поховали захисника 12.04.2022 на міському кладовищі м. Рава-Руська.
Мазурак Володимир Ігорович (26.10.1980 - 07.04.2023) - солдат ЗСУ, загинув в районі с. Васюківка, Бахмутського району, Донецької області. Поховали захисника 04.11.2023 на міському кладовищі м. Рава-Руська.
Баран Валерій Валерійович (1990 - 07.08.2023) - солдат ЗСУ, загинув в районі сел. Шуми, Бахиутського району, Донецької області. Поховали захисника 20.08.2023 на міському кладовищі м. Рава-Руська.

Примітки

. Архів оригіналу за 3 жовтня 2016. Процитовано 8 лютого 2016.
Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [ 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 65.

[1] . Архів оригіналу за 3 жовтня 2016. Процитовано 8 лютого 2016.

[ukr-socialdata-mova-2001-2] Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

[3] Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [ 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 65.