Раб, що рве пута

«Раб, що рве пута» (італ. Schiavo ribelle) — мармурова скульптура, створена італійським скульптором і художником Мікеланджело Буонарроті близько 1516 року. Статуя спершу призначалася для другого варіанту гробниці папи Юлія ІІ разом із «Вмираючим рабом». Мікеланджело подарував обидві скульптури Роберто Строцці й вони опинилися у Луврі перед 1550.

Раб, що рве пута

англ. Rebellious Slave^[1]
Творець:	Мікеланджело Буонарроті
Час створення:	бл. 1516
Розміри:	2,15 м
Висота:	215 см
Ширина:	0,49 м
Матеріал:	Мармур
Жанр:	ню
Зберігається:	Париж, Франція
Музей:	Лувр
Раб, що рве пута у Вікісховищі

Опис

«Лаокоон та його сини» (фрагмент)

«Раб, що рве пута» (фрагмент)

Статуя зображує молодого хлопця, руки якого зв'язані ззаду, ліве плече сильно виступає вперед, намагаючись вирватися з пут, а коліно та голова направлені в іншу сторону.

Статуя є менш завершеною, ніж «Вмираючий раб»^[a], можливо, що її було почато пізніше. Обличчя та плече мають тріщину, яка могла утворилася ще з самого початку, і тому Мікеланджело її не завершив. Гіббард вважає, що вона призначалася для прикраси правого кута гробниці, хоча Мікеланджело вдалося добитися, що скульптура може споглядатися з усіх сторін, тож лівий кут теж можливий. Також він зазначає, що «Раб, що рве пута» послужив джерелом натхнення для зображень Святого Севастіана.

За Гіббардом «ignudi» («голі») із фресок стелі Сікстинської капели теж зіграли свою роль:

• Інюді праворуч «Жертвопринесення Ноя»
• Інюді праворуч «Жертвопринесення Ноя»
• Інюді над сивілою Лівійською

Інтерпретації

П. Білецький писав, що у статуї: «(…) подана кульмінація битви людини з „долею злою“. (…) невільник, збираючи всі свої молодечі сили, близький уже до того, щоб розірвати „кайдани рабства“. (…) цей невільник, якого недаремно звуть „Бунтівником“, поданий у стані розпруження сил і волі до перемоги».

За Говардом Гіббардом, «Пута, а особливо боротьба „Раба, що рве пута“ захохочують до неоплатонівських трактувань: людина бореться із кайданами тіла, дух проти плоті тощо», а якщо ця робота є результатом еволюції первинної ідеї для гробниці Юлія II щодо скутих «Вільних мистецтв», то це може бути Скульптура.

Мистецтвознавець Михайло Алпатов вважав, що «Мікеланджело зачіпає тут тему людських страждань, які його попередники втілювали в образі [Святого] Себастьяна, пронизаного стрілами».

а. ^{^}  Часто рабами ставали військові полонені. Сам Мікеланджело називав статуї «в'язнями» (італ. prigioni), а не «рабами» (італ. schiavi)

Примітки

1. Make Lists, Not War — 2013.
   d:Track:Q97309629
2. Hibbard, 1974, с. 151.
3. Hibbard, 1974, с. 155.
4. Hibbard, 1974, с. 152.
5. Білецький, 1975, с. 50.
6. (рос.) . mikelangelo.ru. Архів оригіналу за 18 лютого 2020. Процитовано 21.02.2018.

Джерела

• Білецький П. Велетень // Мікеланджело: до 500-річчя з дня народження: збірник / уклав М. П. Бажан. — К. : Мистецтво, 1975. — С. 9—78.
• Вазарі Д. Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів = італ. Le Vite de’piu eccelenti Pittori, Scultori e Architetti. — К. : Мистецтво, 1970. — С. 296—429, 497—507.
• Микеланджело. Поэзия. Письма. Суждения современников / сост. В. Н. Гращенков. — М. : Искусство, 1983. — 451 с. (рос.)
• Роллан Р. Жизнь Микеланджело // Жизни великих людей: Пер. с франц. В. Курелла = фр. Vie de Michel-Ange. — М. : Известия, 1992. — С. 71—197. — . (рос.)
• Эрпель Фриц. Микельанджело / Пер. с нем. Сергея Данильченко. — Берлин : Хеншель, 1990. — 72 с. — . (рос.)
• Howard Hibbard. Michelangelo. — New York : Harper & Row, Publishers, 1974. — 347 с. — .(англ.)
• Eric Scigliano. Michelangelo's Mountain: The Quest For Perfection In The Marble Quarries Of Carrara. — Simon and Schuster, 2005. — 352 с. (англ.)
• William Wallace. The Treasures of Michelangelo. — Andre Deutsch, 2010. — . (англ.)