Пьє-Нуар (фр. Pied-noir), або Франкоалжирці — етнографічний та історико-культурний термін для опису групи алжирців європейського (французького, іспанського, а також іноді єврейського) походження, що складали значну частину населення Алжиру в період французької колоніальної експансії 1830—1962 роках. Після здобуття Алжиром державного суверенітету в результаті Алжирської війни за незалежність наприкінці 1950-х — початку 1960-х, основна маса більш ніж мільйонного європейського населення країни емігрувала, в основному репатріювалися до Франції. Життя і побут п'є-нуарів мав своєрідний характер, відмінний як від життя і побуту мусульманського населення Алжиру і країн Магрибу, так і від французького населення метрополії, оскільки до середини XX століття більшість франкоалжирців були уродженцями Алжиру, і багато з них ніколи не бували власне у Франції. Характерно, частково через свій порівняно високий соціально-економічний статус у Французькому Алжирі, франкоалжирці називали себе просто «алжирцями», а місцеве автохтонне мусульманське населення іменували «арабами» або «мусульманами» і були сильно від нього дистанційовані на побутовому рівні. Проте згодом, в ході процесу акультурації, ряд місцевих мусульман сприйняли французьку мову і культуру і встали на сторону французького режиму, отримавши назву ; ті ж з них, хто зовсім асимілювався і перейшли у католицтво іменувалися «евольве» (фр. Evolvés дослівно «ті, що еволюціонували, розвинулися»).
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTh3THpBd0wwNXZibDl0ZFhOMWJHMWhibk5mWlc1ZlFXeG5KVU16SlVFNWNtbGxMVEU1TlRRdGNHRnlYMlFsUXpNbFFUbHdZWEowWlcxbGJuUnpMbkJ1Wnc9PS5wbmc=.png)
Історія
Історія франкоалжірців в цілому відтворює історію Французького Алжиру, захопленого Францією в Османської імперії, якій Алжир формально підпорядковувався до 1830 року. Приводом послужила кампанія по боротьбі з у Середземномор'ї, оскільки більшість піратів і работорговців використовували приморські алжирські фортеці як свої бази (Див. Варварський берег Середземномор'я). Французька влада заохочувала активну імміграцію європейського населення з метою стимулювати приплив капіталу і різних інноваційних методів господарювання з метрополії у вкрай відсталу аграрну економіку Алжиру. Європейцям були виділені найкращі земельні наділи. Серед європейських іммігрантів власне французів було не так вже й багато — не більше 1/4 загального числа переселенців. Частина французів переїхала до Алжиру з Ельзасу та Лотарингії, в 1870 р. захоплених Німеччиною. Приїжджали численні іспанці, особливо в районі Орана, який у середні віки управляла Іспанія, і де за свідченням сучасників іспанську мову можна було почути не рідше французької. В Алжирі активно селилися італійці, португальці і особливо мальтійці з перенаселеного острова Мальта. Сюди ж згодом з Криму перебиралися російські білогвардійські переселенці. Французькою адміністрацією була заснована мережа освітніх та культурних закладів, які обслуговували всі сфери життєдіяльності нових іммігрантів і дозволили їм об'єднатися в єдину християнську франкомовну етнокультурну спільність. З франкоалжирцамі поступово зближується і давня єврейська громада Алжиру. Завдяки державній підтримці, діловій активності і більш високому освітньому рівню, нові іммігранти швидко досягли високого рівня добробуту і незважаючи на невелику частку (максимум 15% населення в 1930-х роках), вони домінували у всіх аспектах життя алжирського суспільства. Алжирська економіка значно покращилася, піднявся і рівень добробуту місцевого мусульманського населення. Успіхи в галузі охорони здоров'я дозволили місцевим мусульманам значно збільшити свою чисельність. Природний приріст у мусульманському середовищі з початку 1930-х значно збільшився, перевищуючи 3% на рік через те, що дитяча смертність серед мусульман скоротилася, а народжуваність залишилася на колишньому високому рівні. В результаті почався демографічний вибух, схожий на аналогічну подію в середньоазійських республіках СРСР у 1960-1980-х роках. Через зростаюче демографічне навантаження, в Алжирі почала відчуватися різка нестача продовольства, землі, робочих місць, житла, особливо в містах, в яких в основному проживали франкоалжирці. Почалися тертя на релігійному, мовному та міжнаціональному ґрунті. У 1930-1950-х роках частка франкоалжирців, в середовищі яких вже давно завершився демографічний перехід, поступово скорочується з 15,2% до 10,4%, незважаючи на триваючий невеликий абсолютний приріст їх числа, що досяг 1.025.000 чол в 1959. Паралельно відбувається швидке зростання частки і числа мусульман. В ході війни за незалежність більшість франкоалжирців, а також симпатизуюючі їм «зафранкілі» мусульмани-харки були змушені масово покинути країну, репатріювати в основному до Франції. Частина франкоалжирців (від 10-15 тис.) загинула в ході збройних конфліктів. Багато жителів Орана переїхали в Аліканте, Іспанія, а євреї попрямували до Ізраїлю і США. Деяка частина (близько 100 тис.) продовжували залишатися, не бажаючи розлучатися зі своїми будинками та майном, але зростання арабського націоналізму, скорочення сфери використання французької мови, демографічний тиск, зростання мусульманського радикалізму, екстремізму і тероризму змусили тих, хто залишився поступово покинути країну в 1960-х-1970-х роках.
Чисельність і концентрація
Чисельність франкоалжирців швидко зростала після 1830 р. до кінця XIX століття , в основному за рахунок інтенсивної імміграції, але також і природного приросту. До середини XX століття більшість народилися саме в Алжирі. У 1930-1950-х роках частка франкоалжирців, в середовищі яких вже давно завершився демографічний перехід , поступово скорочується з максимуму 15,2% в 1926 до 10,4% в 1959 , незважаючи на триваючий невеликий абсолютний приріст їх числа, яке сягнуло 1.025. 000 чол в 1959 . Найбільша концентрація їх спостерігалася в приморських департаментах, середзменоморский клімат яких був найбільш сприятливий ведення господарства. Франкоалжирці поділялися на більш численних міщан і селян. Так, у м. Боні ( Аннаба ) їх було 40,5% з 110 тис. жителів, в Орані - 49,3% населення. Значна кількість проживало також у столиці - місті Алжирі (35,7%). Високою концентрацією сільських франкоалжирців виділялися 16520 км ² сільгоспугідь у департаменті Оран ( Оран (департамент) ), населення якого на 33,6% складалося з франкоалжирців. Паралельно відбувається швидке зростання частки мусульман, число яких за період з початку XX століття зросло з 3 до 9 мільйонів осіб.
Див. також
- (Населення Алжиру)
- (Італо-тунісці)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет