Понамарчу к Семе н Трохи мович нар 22 липня 1922 Катеринка пом 21 квітня 1984 Салькове гвардії старший сержант командир

Понамарчу́к Семе́н Трохи́мович (нар.22 липня 1922, Катеринка — пом.21 квітня 1984, Салькове) — гвардії старший сержант, командир відділення 16-го окремого гвардійського саперного орденів Олександра Невського та Червоної Зірки ескадрону 7-го гвардійського кавалерійського Бранденбурзького орденів Леніна, Червоного Прапора, Суворова 2-го ступеня корпусу, Герой Радянського Союзу (1946).

Семен Трохимович Понамарчук

Народження

22 липня 1922
Катеринка, Одеська губернія, Українська СРР

Смерть

21 квітня 1984 (61 рік)
Салькове, Гайворонський район, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР

Країна

Приналежність

Роки служби

1941–1946

Звання

Старший сержант

Війни / битви

Німецько-радянська війна
• Сталінградська битва

Нагороди


Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За взяття Кенігсберга»	Медаль «За взяття Берліна»	Медаль «За визволення Варшави»	Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Понамарчук.

Біографія

Понамарчук Семен Трохимович народився 22 липня 1922 року в селі Катеринка Первомайського району Миколаївської області в бідній селянській родині. Українець. Не закінчивши й 6 класів, змушений був піти працювати. Трудову діяльність розпочав підсобником у тракторній бригаді МТС в Доманівського району.

В 1938 році за комсомольською путівкою їде в Казахстан. Там закінчив курси механізаторів широкого профілю, здобувши кілька спеціальностей (водій, тракторист, комбайнер). Працював комбайнером.

З початком Німецько-радянської війни в 1941 році призваний Убаганським РВК і направлений в гірський козачий полк, де зарахований до полкової школи. По закінченні школи отримав звання сержанта і потрапляє в навчально-шабельний ескадрон. Після кількох рапортів все ж таки потрапляє в діючу армію.

Бойове хрещення прийняв в кінці 1941 року під Харковом. В бою під Лозовою був важко поранений, 4 місяці лікувався в шпиталі. Повернувся в свою частину, проте на початку травня потрапив разом з частиною в оточення. При виході з оточення в ніч на 28 травня 1942 року і переправі через Сіверський Донець знову поранений.

Після лікування потрапив під Сталінград. Брав участь в оточенні німців, знову поранення. В червні 1943 року направлений під Курськ, поблизу станції Золотухино, де частина ввійшла до складу Центрального фронту.

Брав безпосередню участь у звільненні Північної України, Білорусі. З боями пройшов Польщу та Німеччину. Отримав 12 поранень та 2 контузії.

На початку травня 1945 року поблизу міста Ратенов (Німеччина), відділенню старшого сержанта Понамарчука командиром дивізії поставлено завдання захопити міст через канал, розмінувати його і утримати до підходу основних сил. Під безперервним вогнем ворога, сапери обстежили міст, виявили і знешкодили вибухівку, а потім стримували атаки німців до підходу основних сил дивізії. В цьому бою старший сержант Понамарчук був востаннє поранений. День Перемоги зустрів у шпиталі.

Демобілізувався в вересні 1946 року. Працював у рідному селі завідувачем клубу, потім інструктором Первомайського РК КПУ. З 1949 по 1982 роки працював в системі Кіровоградського цукротресту на різних посадах. В 1982 році вийшов на пенсію.

Помер 21 квітня 1984 року. Похований у смт Салькове Гайворонського району Кіровоградської області.

Нагороди

За мужність і відвагу, виявлені в боях, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 року командиру відділення гвардії старшому сержанту Понамарчуку С. Т. присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка».

Також нагороджений орденами Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів і медалями, в тому числі: «За відвагу», «За взяття Кенігсберга», «За взяття Берліна», «За визволення Варшави», «За перемогу над Німеччиною», «В ознаменування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна» та ювілейними.

Література

Бундюков А. Г., Кравченко М. В. Сыновняя верность Отчизне: Очерки о Героях Советского Союза — уроженцах Николаевской области. — Одесса: Маяк, 1982.
Ковальчук М. С. Катеринка на Кодимі — Катеринка, 2006 р.

Посилання

«Книга Пам'яті України. Миколаївська область»^{[недоступне посилання з листопадаа 2019]}