Пауло Амарал

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Амарал.

Пауло Амарал (порт. Paulo Amaral; 18 жовтня 1923, Ріо-де-Жанейро — 1 травня 2008, Ріо-де-Жанейро) — бразильський футболіст, що грав на позиції півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер. Перший тренер в історії футболу Бразилії та збірної Бразилії, спеціально зайнятий фізичною підготовкою гравців.

Пауло Амарал
Пауло Амарал
Пауло Амарал у 1963 році
Особисті дані
Повне ім'я	Пауло Ліма Амарал
Народження	18 жовтня 1923(1923-10-18)
	Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Смерть	1 травня 2008(2008-05-01) (84 роки)
	Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Громадянство	Бразилія
Позиція	півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1943–1946 «Фламенго» 18 (1) 1947–1948 «Ботафогу»  ? (?)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1951–1958 «Ботафогу» (фіз. підг.) 1958 Бразилія (фіз. підг.) 1959–1961 «Ботафогу» 1962 Бразилія (фіз. підг.) 1962 «Васко да Гама» 1962–1963 «Ювентус» 1964 «Корінтіанс» 1964 «Дженоа» 1966 «Атлетіко Мінейру» 1966 Бразилія (фіз. підг.) 1967–1968 «Баїя» 1970 «Флуміненсе» 1971 «Васко да Гама» 1971–1972 «Порту» 1973 «Ботафогу» 1973 Парагвай 1974–1975 «Америка» (Ріо) 1976 «Ботафогу» 1976–1977 1978 «Аль-Хіляль»
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Ігрова кар'єра

Пауло Амарал розпочав свою кар'єру у клубі «Фламенго», проте більшу частину часу в клубі він виступав за резерв команди, дебютувавши в основному складі лише 28 березня 1943 року в матчі проти «Васко да Гами». Наступний вихід на поле Амаралу довелося майже цілий рік, він з'явився 1 квітня 1944 року проти «Америки», це був один з двох матчів, зіграних в тому сезоні. 1945 року Амарал виходив на поле значно частіше — він провів на полі 12 матчів і навіть забив один м'яч у ворота «Амерікано», але через рік Амарал знову виходив рідко, зігравши лише 3 матчі і пішов у клуб «Ботафогу», в якому завершив кар'єру 1948 року. Граючи у складі «Ботафого», Амарал одночасно здобував освіту в галузі фізичної культури.

Кар'єра тренера

1953 року , головний тренер «Ботафогу», запросив Амарала в штаб команди, щоб той відповідав за фізичний стан гравців. 1958 року Амарал увійшов в тренерський штаб збірної Бразилії, в тій же ролі, яку виконував у «Ботафого» — відповідати за фізичний стан гравців, особливо за Гаррінчу, оптимальний фізичний стан якого був необхідним команді на майбутньому чемпіонаті світу. Амарал пропрацював у збірній до 1959 року, пішовши з штабу команди після чемпіонату Південної Америки.

1960 року Амарал очолив свій колишній клуб «Ботафогу», але, пропрацювавши там пішов у «Васко да Гаму», проте й там не затримався, зате поїхав у складі штабу національної команди на чемпіонат світу в Чилі, де бразильці захистили свій титул. Після чемпіонату світу Амарал вирушив у складі збірної в турне по Європі. Там він і вирішив залишитися, тому на автобусі він виїхав в Італію, де очолив туринський «Ювентус». Протягом двох сезонів бразилець провів на чолі команди 46 матчів (з них клуб виграв 28, 9 звів внічию і 9 програв) і послідовно зайняв 2-ге і 5-те місця в чемпіонаті країни.

1964 року Амарал повернувся до Бразилії, де очолив «Корінтіанс», пропрацювавши з командою 28 матчів, а потім знову поїхав в Італію працювати «Дженоа», з яким зайняв 16-е місце і вилетів у Серію B, після чого був звільнений.

Після «Дженоа» Амарал повернувся у Бразилію працювати з клубом «Атлетіко Мінейро», але дуже невдало: за 2 місяці з 20 січня по 16 березня клуб провів 12 матчів і з них виграв один, два звів внічию і 9 програв. Потім фахівець знову став тренером з фізпідготовки збірної, але на чемпіонаті світу в Англії збірна виступила невдало і весь тренерський штаб був звільнений. Потім Амарал працював з клубом «Баїя» та «Флуміненсе», з яким виграв свій єдиний у житті трофей — «Срібний кубок» переможця турніру Роберто Гомеса Педроси, але програвши Кубок Гуанабара принциповому супернику «Фламенго», тренер був звільнений.

Після цього Амарал працював з португальським «Порту», «Америкою», «Гуарані» та . 1978 року зірвався його перехід в саудівський клуб «Аль-Хіляль», коли з двох контрактів англійською та арабською виявився підписаним лише другий варіант.

Пауло Амарал помер 1 травня 2008 року в Ріо-де-Жанейро від раку.

Досягнення

Як гравця

• Переможець Ліги Каріока:

«Фламенго»: 1943, 1944

«Ботафогу»: 1948

Як тренера

• Володар Кубка Роберто Гомеса Педроси:

«Флуміненсе»: 1970

Примітки

1. «Datas», Veja número 2.059, 7/5/2008, Editora Abril, pág. 144
2. «Paulo Amaral, um durão», Teixeira Heizer, Placar número 41, 25/12/1970, Editora Abril, pág. 19
3. . Архів оригіналу за 5 травня 2008. Процитовано 17 березня 2017.
4. «Preparador do bi 58/62 morre no Rio», Jornal da Tarde, 2/5/2008, pág. 16C
5. Paulo Amaral, preparador físico do Brasil nas Copas de 1958 e 1962", Rogério Micheletti e Ednilson Valia, Terceiro Tempo.com.br, 2/5/2008
6. Paulo Amaral, preparador físico bicampeão do mundo em 58/62, morre no Rio de Janeiro, aos 84 anos", CBF News, 1/5/2008
7. «Paulo Amaral, você é o culpado», Placar número 34, 6/11/1970, Editora Abril, pág. 39
8. «Paulo Amaral no conto das Arábias», Irlam Rocha Lima e Marcelo Rezende, Placar número 443, 20/10/1978, Editora Abril, pág. 66

Посилання

• Профіль тренера на сайті myjuve.it
• Пауло Амарал на сайті worldfootball.net (англ.) (нім.) (фр.) (ісп.) (порт.) (італ.) (нід.) (пол.)