Архієпископ Пантелеймон в миру Петро Стефанович Рудик 16 червня 1898 Липівці Перемишлянський повіт Галичина Австро Угорщ

Архієпископ Пантелеймон (в миру Петро Стефанович Рудик; 16 червня 1898, Липівці, Перемишлянський повіт, Галичина, Австро-Угорщина — 2 жовтня 1968, Едмонтон, Канада) — єпископ Російської православної церкви, архієпископ Едмонтський та Канадський (1959—1968), у 1946—1959 — єпископ РПЦЗ, у 1941—1946 — Архієпископ Львівський Української православної автономної церкви.

Архієпископ Пантелеймон

Архієпископ Східно-Канадський та Монреальський

лютий 1954 — 1957

Церква:

Російська православна церква закордоном

Попередник:

Григорій (Боришкевич)

Наступник:

Віталій (Устинов)

Архієпископ Західно-Канадський та Едмонтонський

1952 — лютий 1954

Церква:

Російська православна церква закордоном

Попередник:

Наступник:

Афанасій (Мартос)

управитель приходів у Північній Африці

1951 — 1952

Церква:

Російська православна церква закордоном

Наступник:

Архієпископ Буенос-Айреський та Аргентинський

1947 — 8 грудня 1950

Церква:

Російська православна церква закордоном

Наступник:

тимчасовий управитель Київською єпархією

грудня 1941 — 25 вересня 1943

Церква:

Українська автономна православна церква (Російська православна церква)

Попередник:

Миколай (Ярушевич)

Наступник:

Миколай (Ярушевич)

Архієпископ Львівський
до 1942 — єпископ

27 березня 1941 — 5 квітня 1946

Церква:

Російська православна церква

Попередник:

Йосип Шумлянський; перехід єпархії в унію

Наступник:

Макарій (Оксіюк)

Діяльність:

священник

Ім'я при народженні:

Петро Стефанович Рудик

Народження:

16 червня 1898
Липівці, Королівство Галичини та Володимирії

Смерть:

3 жовтня 1968 (70 років)
Едмонтон, Канада

Похований:

Єп. хіротонія:

Пантелеймон у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рудик.

Життєпис

Народився 16 червня 1898 в побожній галицької селянській родині в селі Липівці (нині Перемишлянський район Львівській області).

1912 – у віці чотирнадцяти років перейшов австрійсько-російський кордон і прибув до Почаївської лаври, був прийнятий до числа вихованців із правом носіння підрясника. Навчався у початковій школі при лаврі.

Під час наближення австро-російського фронту під час Першої світової війни у 1915, був евакуйований разом з братією до Успенської пустині, Харківської єпархії. На той час числився послушником.

1920 – пострижений в чернецтво.

1922 – закінчив повний курс Іночесько-Богословської школи при Почаївській лаврі у був рукопокладений в ієродиякона.

21 липня 1922 – рукопокладений в ієромонаха.

Після закінчення богословських клясів Волинської семінарії у Кременці, на початку 1925 був направлений до Православного богословського факультету Варшавського університету, який закінчив у 1928.

1925 — настоятель Георгієвського храму у Львові. Одночасно був призначений благочинним декількох уній із галицьких приходів. На цей період займається місіонерською діяльністю серед греко-католиків.

1929 – став настоятелем Загецького монастиря, що на Волині із зведенням в сан архімандрита.

1933 — намісник Почаївської лаври. У 1934 відкриває в Лаврі шестимісячні курси богословської школи для іноків.

27 березня 1941 – хіротонія в єпископа Львівського.

Грудень 1941 – керував Київською єпархією російської церкви. У 1942 році сказав такі слова про автокефальну церкву: "Приїхало...до Києва двоє єпископів, Никанор і Ігор, котрих прислав луцький єпископ Полікарп, не маючи на те жодного права канонічного...". Далі владика пише, що ці два єпископи увійшли до молитовного єднання зі священиками ієрархічної висвяти митрополита Василя Липківського, і тому вірні Автономної Церкви не повинні приймати "самосвятських" єпископів, бо вони підлягають "відлученню від Православної Церкви та позбавлення сану".

25 вересня 1943 – під тиском німецької адміністрації змушений евакуюватися та емігрувати.

Після від’їзду із Києва зупинився у Варшаві.

Після закінчення Другої світової війни опинився у таборі для переміщених осіб у Німеччині.

5 квітня 1946 на Архієрейському Соборі в Мюнхені архієпископа Пантелеймона прийнято до Зарубіжної Церкви зі збереженням сану.

1947 – направлений на служіння до Аргентини як архієпископ Буенос-Айреський та Аргентинський. Однак невдовзі через конфлікт з Аргентинською владою залишив країну.

У першій половині 1950 р. командирований до Ірану.

1951 – направлений до Тунісу керувати приходами Північної Африки. Призначення здійснилося без попереднього схвалення з Олександрійським патріархом Христофором ІІ, який заборонив сумісне служіння своїх кліриків із священиками РПЦЗ, що знаходилися у підпорядкуванні архієпископа Пантелеймона. Пантелеймону часто доводилося служити замісто священика через хворобу настоятеля.

1952 – переведений до Канади єпископом Західно-Канадським Едмонтонським.

1954 – переміщений на Східно-Канадську та Монреальську катедру.

1957 – почислений на покій

5 березня 1959 – перейшов до Російської православної церкви.

8 серпня 1959 — архієпископ Едмонтонський та Канадський.

1967 – здійснив паломництво до СССР.

Помер 3 жовтня 1968 в Канаді. Похований на цвинтарі при храмі Різдва Богородиціу Реббіт Гілл (Канада).

Примітки

Перловська, Ірина (2010). Історія Української Православної церкви 1686 - 2000. Київ: УПЦ КП. КПБА. с. 307.
(рос.) Православные приходы в Африке — МИР ПРАВОСЛАВИЯ — Статьи общего характера — Африка — Русское Зарубежье — Россия в красках
. Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 13 березня 2015.

Посилання

(рос.) Архиепископ Пантелеимон (Рудык Петр)
(рос.) Пантелеимон (Рудык)^{[недоступне посилання з червня 2019]}

[1] Перловська, Ірина (2010). Історія Української Православної церкви 1686 - 2000. Київ: УПЦ КП. КПБА. с. 307.

[2] (рос.) Православные приходы в Африке — МИР ПРАВОСЛАВИЯ — Статьи общего характера — Африка — Русское Зарубежье — Россия в красках

[3] . Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 13 березня 2015.