Пан Pan Пан фото апарата КассініДані про відкриттяДата відкриття 16 липня 1990Відкривач і Місце відкриття КА Вояджер 2 П

**Пан**
Pan
Дані про відкриття
Пан (фото апарата Кассіні
Дата відкриття	16 липня 1990
Відкривач(і)
Місце відкриття	КА «Вояджер-2»
Планета	Сатурн
Номер	XVIII
Орбітальні характеристики
Велика піввісь	133 584,0±0,1 км
Перицентр	133 579±1 км
Апоцентр	133 589±1 км
Орбітальний період	0,575050718 діб
Ексцентриситет орбіти	0,000035±0,000007
Нахил орбіти	0,0010±0,0006° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Видима зоряна величина	{{{видима зоряна величина}}}
Діаметр	35 × 35 × 23 км
Середній радіус	15 ± 2 км
Маса	4,9 ± 0,7× 10²¹ кг
Густина	0,36 ± 0,16 г/см³
Прискорення вільного падіння	0,001 м/с²
Друга космічна швидкість	~0,006 км/с
Період обертання навколо своєї осі	0,575050718 діб
Нахил осі обертання	0°
Альбедо	0,5
Температура поверхні	~78 К
Атмосфера	відсутня
Інші позначення
S/1981 S13, Сатурн XVIII
Пан у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Пан.

Пан (лат. Pan, грец. Πάν) — другий за віддаленістю від планети природний супутник Сатурна. Його відкрив 16 липня 1990 року Марк Шоуолтер за фотознімками космічного апарата «Вояджер-2». Отримав тимчасове позначення S/1981 S 13. Його також позначають Сатурн XVIII.

У грецькій міфології Пан — бог лісів і полів, заступник пастухів, бог отар овець, син Гермеса і брат Дафніса; зображувався у вигляді людини з рогами, цапиними ногами і цапиною бородою

Пан розташований у межах проміжку Енке (Encke Gap) кільця A. Це супутник-пастух, який «відповідає» за збереження проміжку Енке. Його поле тяжіння робить хвильові картини у кільцях, які вказали на присутність Пана і призвели до повторного дослідження фотографій «Вояджера-2» передбаченого місця розташування супутника.

Джефрі Куззі і Джефрі Скаргл передбачили існування цього супутника у 1985 році. Після цього, у 1986 році М. Р. Шоуолтер і його команда вивели його орбіту, змоделювавши гравітаційні збурення. Вони досягли дуже точного передбачення: довжина великої півосі 133 603±10 км і маса 5—10 × 10⁻¹² маси Сатурна і показали, що це єдиний супутник у межах проміжку Енке. Фактична довжина великої півосі 133 583 кілометри і маса 2,7×10¹⁵ кг або 4,7×10⁻¹² маси Сатурна, яка становить 5,688 × 10²⁶ кг.

Супутник пізніше був знайдений у межах 1° від передбаченого положення. Пошук був здійснений із використанням зображень «Вояджера-2» і комп'ютерних розрахунків, щоб передбачити, чи буде супутник видимим при певних умовах. На кожному зображенні з роздільною здатністю бл. 50 км/піксель добре видно Пан. Загалом таких зображень було 11.

Пан має діаметр бл. 30 кілометрів, період обертання 0,57505073 діб, нахил орбіти 0,007±0,002° до екватора Сатурна, ексцентриситет орбіти 0,00021±0,00008.

У Сонячній системі є також астероїд 4450 Пан.

Див. також

Супутники Сатурна

Примітки

Spitale, J. N. та ін. (2006). The orbits of Saturn's small satellites derived from combined historic and Cassini imaging observations. The Astronomical Journal. 132: 692. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= ()
Перицентр $q$ і апоцентр $Q$ обчислені за формулами $q=a\cdot (1-e)$ , $Q=a\cdot (1+e)$ , де $a$ — довжина великої півосі орбіти, $e$ — ексцентриситет орбіти; значення округлені до кілометрів.
Porco, C. C. та ін. (2006). Physical Characteristics and Possible Accretionary Origins for Saturn's Small Satellites (PDF). Bulletin of the American Astronomical Society. 37: 768. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= ()
Showalter, M. R. (1990). Visual Detection of 1981 S 13, the Encke Gap Moonlet. Bulletin of the American Astronomical Society. 22: 1031.
Cuzzi, J. N.; and Scargle, J. D.; Wavy Edges Suggest Moonlet in Encke's Gap, Astrophysical Journal, Vol. 292 (May 1, 1985), pp. 276—290
Showalter, M. R. та ін. (1986). Satellite "wakes" and the orbit of the Encke Gap moonlet. Icarus. 66: 297. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= ()
Showalter, M. R. (1991). Visual detection of 1981 S 13, Saturn's eighteenth satellite, and its role in the Encke gap. Nature. 351: 709.

Посилання

Циркуляр МАС № 5052: Оголошення про відкриття Пана^{[недоступне посилання з квітня 2019]}(англ.)
Циркуляр МАС № 5347: Назви нових супутників Сатурна і Нептуна (англ.)
(англ.)
(англ.)
Супутники Сонячної системи — Пан (англ.) (пол.)

Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[Spitale2006-1] Spitale, J. N. та ін. (2006). The orbits of Saturn's small satellites derived from combined historic and Cassini imaging observations. The Astronomical Journal. 132: 692. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= ()

[2] Перицентр $q$ і апоцентр $Q$ обчислені за формулами $q=a\cdot (1-e)$ , $Q=a\cdot (1+e)$ , де $a$ — довжина великої півосі орбіти, $e$ — ексцентриситет орбіти; значення округлені до кілометрів.

[Porco2006-3] Porco, C. C. та ін. (2006). Physical Characteristics and Possible Accretionary Origins for Saturn's Small Satellites (PDF). Bulletin of the American Astronomical Society. 37: 768. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= ()

[Showalter1990-4] Showalter, M. R. (1990). Visual Detection of 1981 S 13, the Encke Gap Moonlet. Bulletin of the American Astronomical Society. 22: 1031.

[5] Cuzzi, J. N.; and Scargle, J. D.; Wavy Edges Suggest Moonlet in Encke's Gap, Astrophysical Journal, Vol. 292 (May 1, 1985), pp. 276—290

[Showalter1986-6] Showalter, M. R. та ін. (1986). Satellite "wakes" and the orbit of the Encke Gap moonlet. Icarus. 66: 297. {{}}: Явне використання «та ін.» у: |author= ()

[Showalter1991-7] Showalter, M. R. (1991). Visual detection of 1981 S 13, Saturn's eighteenth satellite, and its role in the Encke gap. Nature. 351: 709.