ПГУ КДБ

Перше головне управління КДБ СРСР (ПГУ) — структурний підрозділ Комітету державної безпеки Радянського Союзу, відповідальне за зовнішню розвідку.

Пам'ятний знак 85 років ИНО-ПГУ-СВР

Історія зовнішньої розвідки

• 20 грудня 1920 року — організовано Іноземний відділ (ІНВ) ВНК при РРФСР. Його очолив Давидов (Давтян) Яків Христофорович
• 6 лютого 1922 року — ІНВ ВНК перейменовано на ІНВ ДПУ НКВС РРФСР
• 2 листопада 1923 року — створено Іноземний відділ Об'єднаного державного політичного управління (ОДПУ) при Раді народних комісарів (РНК)
• 10 липня 1934 року — зовнішню розвідку передано у підпорядкування 7 відділу Головного управління державної безпеки (ГУДБ) НКВС СРСР
• липень 1939 року — у зв'язку з черговою реорганізацією НКВС розвідку зосереджено у 5 відділі ГУДБ НКВС СРСР
• лютий 1941 року — створено I Управління НКДБ СРСР, на яке покладено ведення зовнішньої розвідки
• квітень 1943 року — розвідку зосереджено у I Управлінні НКДБ СРСР
• березень 1946 року — створено I Управління МДБ СРСР, що займалось зовнішньою розвідкою
• 1947 рік — прийнято рішення щодо створення Комітету інформації (КІ) при Раді Міністрів СРСР, який об'єднує зовнішню політичну та військову розвідки
• лютий 1949 року — КІ при РМ СРСР реорганізовано в КІ при Міністерстві закордонних справ
• січень 1952 року — створено Перше Головне управління (ПГУ) МДБ СРСР
• березень 1953 року — ПГУ МДБ реорганізовано на 2 Головне Управління МВС СРСР
• березень 1954 року — зовнішню розвідку покладено на Перше головне управління (ПГУ) Комітету державної безпеки при РМ СРСР
• липень 1978 року — ПГУ КДБ при РМ СРСР перейменовано на ПГУ КДБ СРСР
• листопад 1991 року — ПГУ КДБ СРСР було перетворено на , формально незалежну від КДБ
• після розпаду СРСР у грудні 1991 року — ЦСР СРСР була реорганізована у Службу зовнішньої розвідки РРФСР.

В ПГУ КДБ СРСР проходили службу багато російських політиків, серед яких Сергій Іванов та Володимир Путін.

Структура

Управління

• Управління Р (оперативне планування й аналіз)
• Управління К (контррозвідка)
• (нелегали)
• Управління ОТ (оперативно-технічне)
• Управління І (комп'ютерна служба)
• Управління Т (науково-технічна розвідка)
• Управління розвідувальної інформації (аналіз та оцінка)
• Управління РТ (операції на території СРСР)

Служби

• Служба А (активні заходи)
• Служба Р (радіозв'язок)
• Служба А Восьмого управління КДБ (шифрувальні служби)

Відділи

• США, Канада
• Латинська Америка
• Велика Британія, Австралія, Африка, Нова Зеландія, Скандинавія
• Східна Німеччина, Західна Німеччина, Австрія
• Країни Бенілюксу, Франція, Іспанія, Португалія, Швейцарія, Греція, Італія, Югославія, Албанія, Румунія
• Китай, В'єтнам, Лаос, Камбоджа, Північна Корея
• Таїланд, Індонезія, Японія, Малайзія, Сінгапур, Філіппіни
• Неарабські країни Близького Сходу, а також Афганістан, Іран, Ізраїль, Туреччина
• Англомовні країни Африки
• Франкомовні країни Африки
• Контакти із соціалістичними країнами
• Реєстрація та архіви
• Електронне перехоплення та операції проти шифрувальних служб західних країн
• Індія, Шрі-Ланка, Пакистан, Непал, Бангладеш, Бірма
• Арабські країни Близького Сходу, а також Єгипет
• Еміграція
• Контакти з країнами, що розвиваються

Керівники

Начальники:

• Олександр Панюшкін (1954–1956)
• Олександр Сахаровський (1956–1972)
• (1972–1974)
• Володимир Крючков (1974–1989)
• (1989–1991)
• Євген Примаков (вересень 1991 року)

Перші заступники:

• (1958–1971)
• Володимир Крючков (1971–1974)
• (1974–1979)
• (1979–1991)

Див. також

• Служба зовнішньої розвідки Російської Федерації

Примітки

1. Володимир Путін // Коммерсантъ, 11 січня 2010

Джерела

• Дегтярев, Колпакіді. Внешняя разведка СССР. — М. : Яуза Эксмо, 2009. — С. 13-205. — (Энциклопедия спецслужб) — 4000 прим. — .

Посилання

• Служба зовнішньої розвідки Росії [ 19 травня 2016 у Wayback Machine.]
• Статті з історії розвідки [ 23 квітня 2012 у Wayback Machine.]