Османська архітектура

Османська архітектура — архітектура Османської імперії, яка виникла в Бурсі і в Едірне в XV–XVI ст. В архітектурі Османської імперії простежується вплив архітектури Сельджуків, а також вірменської, іранської, візантійської архітектури. Після завоювання Константинополя турками помітно вплив мамлюкської архітектурної традиції. Протягом майже 400 років візантійські церкви і собори служили зразками для османських мечетей.

Османи досягли високого рівня архітектури. Освоєна ними техніка створення величезного внутрішнього простору за допомогою склепінь, куполів, напівкуполів і колон, дозволила створити естетичний і елегантно витончений стиль в ісламській архітектурі. І донині можна знайти об'єкти в стилі Османської архітектури на колишніх територіях імперії.

Сельджуцька архітектура

Мечеть Шехзаде — перша значна робота архітектора Сінана

Форма і стиль «сельджуцької» монументальної архітектури по суті були зобов'язані своїм виникненням вірменському зодчеству і його творцям. Крім того, ряд форм «сельджуцької» архітектури були прямим відтворенням форм вірменських будов. Крім цього, ряд архітекторів і зодчих які будували сельджуцькі будови, були вірменами за походженням. Однак крім вірменського впливу, сельджуки інтегрували в свою архітектуру елементи перської архітектури. Найчастіше сельджуки будували свої будинки з цегли, а внутрішні і зовнішні стіни оформлялися з мармуру, вапняку, гіпсу і т. д. Ще в XI ст. тюрки-сельджуки завоювали значну частину Малої Азії, створивши на її території кілька незалежних еміратів. Сельджуцькі правителі залишали після себе численні мавзолеї і медресе, побудовані в традиційному для цих місць стилі.

Ранній Османський період

Готель Султанахмет — колишня стамбульська в'язниця

На початку XIV століття були створені перші Османські бейлики. У цей період османське мистецтво знаходилося в пошуку нових ідей. У столиці Османів — Бурсі була побудована перша куполоподібна мечеть сельджуків — (1396–1400). Побудована в Стамбулі в період завоювання міста, мечеть Баязида II (1501–1506) вважається твором раннього періоду. До цього періоду також можна віднести мечеті Фатіх (1470), мечеть Махмут-паші (1464), палац Топкапи (1475–1478).

Класичний період

Класичний період османської архітектури значною мірою пов'язаний з роботами Мімара Сінана. Цей архітектор зумів об'єднати і створити гармонію з різних архітектурних елементів і впливів, які раніш були прийняті османською архітектурою. У мечетях, побудованих Сінаном, використовувався купол схожий на купол собору Святої Софії, але зі зміненою пропорцією і звільненням від колонад, що в сукупності з великими вікнами додало більше світла всередині приміщень. У мечетях класичного періоду стали з'являтися внутрішні двори. Зразки османської архітектури класичного періоду крім Туреччини збереглися також на Балканах, в Угорщині, Єгипті, Тунісі, Алжирі та інших країнах колишньої Османської імперії.

Пізній період

Заключний період архітектури в Османській імперії почався після XX століття після приходу до влади младотурків (1908–1909 роки). Цей період називається «Національним архітектурним Ренесансом». В архітектурі цього періоду почали застосовуватися сучасні будівельні технології та матеріали, такі як залізобетон, залізо, сталь і скло. Спочатку, цей стиль був покликаний сприяти патріотизму та історичної ідентичності багатонаціональної Османської імперії, але до кінця Першої світової війни, після створення Турецької Республіки, він був прийнятий турецькими націоналістами для впровадження у свідомість турків почуття патріотизму. У цій ролі, вона продовжує впливати на подальшу архітектуру Туреччини.

Один з найбільш ранніх і найбільш важливих прикладів цього стилю є головна будівля стамбульської поштової служби (англ. Istanbul Central Post Office), завершена в 1909 році в Анкарі, найраніша споруда в цьому стилі — будівля Національних Зборів Турецької Республіки (1917 р.), в якій зараз знаходиться Музей війни за незалежність.

Див. також

• Сельджуцька архітектура

Посилання

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Османська архітектура

Примітки

1. Seljuk architecture, Illustrated Dictionary of Historic Architecture, ed. Cyril M. Harris, (Dover Publications, 1977), 485.
2. Architecture(Muhammadan), H. Saladin, Encyclopaedia of Religion and Ethics, Vol.1, Ed. James Hastings and John Alexander, (Charles Scribner's son, 1908), 753.
3. Necipoğlu, Gülru (1995). Muqarnas: An Annual on Islamic Art and Architecture. Volume 12. Leiden : E.J. Brill. с. 60. ISBN . OCLC 33228759. Процитовано 20 серпня 2007.
4. Behrens-Abouseif, Doris (1989). Islamic Architecture in Cairo: An Introduction. Leiden ; New York : E.J. Brill,. с. 29. ISBN . Процитовано 20 серпня 2007.
5. Rice, John Gordon; Robert Clifford Ostergren (2005). The Europeans: A Geography of People, Culture, and Environment. The Professional geographer. Guilford Press. 57 (4). ISBN . ISSN 0033-0124. Процитовано 20 серпня 2007.
6. Çevikalp, Mesut (27 серпня 2008). . . Архів оригіналу за 12 вересня 2008. Процитовано 17 вересня 2008.
7. (1983). Сельджукские отклики на темы армянский средневековой архитектуры (PDF). № 4 . стр-цы. 126-130. ISSN 0135-0536. Историко-филологический журнал. Архів (PDF) оригіналу за 8 січня 2013. Процитовано 17 листопада 2012.
8. Goodwin, Godfrey (1993). Sinan: Ottoman Architecture & its Values Today. London: Saqi Books. ISBN .
9. Stratton, Arthur (1972). Sinan. New York: Charles Scribner's Sons. ISBN . {{}}: Перевірте значення |isbn=: довжина ()
10. Bozdogan, Sibel (2001). Modernism and Nation Building: Turkish Architectural Culture in the Early Republic. Seattle and London: University of Washington Press. ISBN .