Опанас Заливаха

Опана́с Іва́нович Залива́ха (26 листопада 1925, Гусинка, Куп'янський район — 24 квітня 2007, Івано-Франківськ) — український живописець, член Клубу творчої молоді (1960–1964), відомий шістдесятник.

Опанас Іванович Заливаха
Опанас Заливаха, 1999 рік
Народився	26 листопада 1925(1925-11-26) село Гусинка, Куп'янський район, Українська Соціалістична Радянська Республіка,  СРСР
Помер	24 квітня 2007(2007-04-24) (81 рік) Івано-Франківськ,  Україна
Діяльність	художник
Відомий завдяки	художник, правозахисник
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна
Нагороди	Хрест Івана Мазепи
Висловлювання у Вікіцитатах «Полтавчанка» (1964). «Є і будемо» (1985). «Дзвонар» (1987). «Червона калина» (1989). «ХХ вік», «Мироносиці», «Українська мадонна», «Портрет Василя Стуса», «Портрет Шевченка», «Козака несуть», «Початок» (всі — 1990—1994). Вітраж 1963–1964 років «Тарас Шевченко» для Київського університету (у співавторстві з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук, Галиною Зубченко) — твір знищено, авторів у квітні 1964 року виключено зі Спілки художників. Оформлення книг: «Палімпсести» Василя Стуса, «Блудні сини України» Євгена Сверстюка. Автор спогадів про Аллу Горську в книзі «Алла Горська. Червона тінь калини. Листи. Спогади. Статті» (Київ, 1996). В 2016 році у видавництві «Лілея НВ» вийшов альбом «Опанас Заливаха», в якому зібрано багато робіт митця. Упорядник Мирослав Аронець. [ 13 лютого 2017 у Wayback Machine.] Премії 1989 — Премія імені Василя Стуса. 1995 — Шевченківська премія за твори останніх років — «ХХ вік», «Мироносиці», «Українська мадонна», «Портрет Василя Стуса», «Портрет Шевченка», «Козака несуть», «Початок». Цитати Все можна взяти в чужинця, окрім віри. Віра, взята у чужинця, губить. Інше У Івано-Франківську планують продати столітню будівлю часів Австро-Угорщини, у якій працював шістдесятник Опанас Заливаха та інші художники. Примітки . Архів оригіналу за 3 грудня 2015. Процитовано 27 листопада 2015. Руденко, В'ячеслав (19 лютого 2020). . Український інтерес. Архів оригіналу за 19 лютого 2021. Процитовано 26 лютого 2021. . Курс. Архів оригіналу за 10 травня 2021. Процитовано 26 лютого 2021. . Бібліотека українського мистецтва (укр.). Архів оригіналу за 17 червня 2021. Процитовано 26 лютого 2021. Мистецтво шістдесятників. Доля вітражу у червоному корпусі. Процитовано 2021.02.26. Шевелєва, Мар'яна (18 вересня 2019). . Український інтерес. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 26 лютого 2021. . tyzhden.ua (англ.). Архів оригіналу за 23 березня 2022. Процитовано 26 лютого 2021. . Збруч (укр.). 31 січня 2020. Архів оригіналу за 31 грудня 2020. Процитовано 26 лютого 2021. . Архів оригіналу за 27 листопада 2016. Процитовано 26 листопада 2016. Тетяна Лозовенко. У Києві змінили назви станцій метро, вулиць та провулків (англ.). Українська правда. Процитовано 18 травня 2023. Басалига, Маріaна (2 лютого 2021). Продати чи створити музей: що буде з будинком, де працював Опанас Заливаха. Суспільне. оригіналу за 21 серпня 2022. Процитовано 19 лютого 2023. Література Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — 848 с. — . [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.] — С. 258. Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — . — С. 254. Шевченківські лауреати 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 178—179. Посилання Опанас Заливаха. Каталог. Самвидав [ 12 червня 2018 у Wayback Machine.]. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи [ 29 вересня 2007 у Wayback Machine.] Ірина Рапп, Василь Овсієнко. Художник, який захотів бути українцем // Майдан [ 6 жовтня 2007 у Wayback Machine.] Богдан Скаврон. Митець під ковпаком КГБ // Zbruch, 26.11.2015 [ 3 грудня 2015 у Wayback Machine.]