Олесь Гарун

Олесь Гарун (справжнє ім'я Олександр Володимирович Прушинський; 27 січня (11 березня) 1887(18870311) — 28 липня 1920) — білоруський поет, прозаїк, публіцист, діяч початку XX століття.

Олесь Гарун
Алесь Гарун
Ім'я при народженні	Олександр Володимирович Прушинський
Псевдонім	Олесь Гарун, І. Живіца, А. Сумний
Народився	27 лютого (11 березня) 1887(1887-03-11) садиба Новий Двір, Мінський повіт
Помер	20 липня 1920(1920-07-20) (33 роки) Краків, Польща ·дизентерія
Поховання	Раковицький цвинтар, Краків
Громадянство	Російська імперія - БНР
Національність	білорус
Діяльність	поет, письменник, публіцист
Заклад	Беларускі шлях
Мова творів	білоруська
Роки активності	1907–1919
Членство	Q17045005?, Велика Білоруська Рада, Q21531551?, Рада Білоруської Народної Республіки, Q13033396? і Білоруська військова комісія
Партія	^d, Білоруська соціалістична громада і Білоруська соціал-демократична партія^[d]
Конфесія	католицтво
Олесь Гарун у Вікісховищі

Біографія

Народився 11 березня 1887 року в садибі Новий Двір (нині в межах Мінська) в сім'ї чорноробів. Закінчив міське приходське училище в Мінську (1897), навчався в ремісницькому училищі. З 1902 року працював столяром в різних майстернях і на меблевій фабриці в Мінську.

У 1904 році вступив в партію есерів і активно включився у підпільну революційну діяльність. У 1907 році заарештований. 26 лютого 1908 році Віленська судова палата засудила Олеся Гаруна до чотирьох років арешту, як неповнолітнього. Проте прокурор опротестував постанову судової палати, і в липні 1908 р. Олесь Гарун був засуджений на каторгу. 6 листопада каторга була замінена на дев'ятирічну висилку в Сибір. Висилку поет відбував у Киренському повіті Іркутської губернії, де займався столярною роботою. З 1915 року — на золотих копальнях у Бодайбо, де зустрів Лютневу революцію. Там був обраний депутатом Ради Ленінського золотопромислового округу.

У Мінськ Гарун повернувся у вересні 1917 року. У 1918 році, під час німецької окупації, редагував газету «Беларускі шлях». У 1919 році, після заняття Мінська поляками, став членом Білоруської військової комісії. У серпні 1919 очолив , який включав рядових членів Ради БНР.

У липні 1920 року, після поразки поляків на Березині, БВК виїхала з Мінська у Волковиськ. Там Олесь Гарун разом з членами БВК з'їв вишень, які продавали місцеві селяни, потім випив кілька чашок холодної води. Увечері йому стало погано. Лікар визначив кривавку і порадив передати хворого на найближчий санітарний поїзд. Францішак Кушаль і Антон Овсяник відвезли на підводі Гаруна на станцію. Санітарний поїзд вивіз його в Краків.

Восени 1920 БВК, яка знаходилася в Лодзі отримала польський урядовий лист з військового госпіталю, у якому повідомлялося, що Олександр Прушинський помер від шигельозу (тоді називали дизентерією) і подавалось точне місце його поховання. Помер 28 липня 1920 р. Похований у Кракові на військовому Раковицькому кладовищі.

БВК виправила у Краків , яка отримала в Краківському військовому госпіталі всю інформацію і бачила місце знаходження могили Гаруна, яка була позначена простим дерев'яним хрестом з табличкою.

У 1947 році був серед інших білоруських літераторів оголошений «зрадником білоруського народу», до 1980-х років його твори не видавалися.

У 1980-ті занедбану могилу на Раковицькому кладовищі відшукав . 24 вересня 1988 на місці поховання Гаруна було встановлено надгробний пам'ятник.

Творчість

Писати почав з дитинства. У пресі дебютував віршем«Матері-Білорусі»в 1907 році (газета «Наша Нива»). Багато віршів та оповідань публікувалися в газетах «Наша Нива», «Білорус», «Вільна Білорусь», в колективних збірниках і календарях, отримували позитивні відгуки з боку критиків (зокрема, М. Богдановича і Я. Купали). Головна тема творчості Гаруна — Батьківщина, боротьба за свободу і щастя, але також він створив багато прекрасних зразків пейзажної лірики. У поезії Гаруна помітно одночасне вплив символізму і народних традицій.

Вийшла збірка поезії «Материнський дар» (мала бути видана в Вільнюсі в 1914 році, але через війну вийшла тільки в 1918, перевидання 1929, факсимільне видання в 1988), також збірка «Живі казки» (1920), куди увійшли три п'єси для дитячого театру:«Хлопчик в лісі»(ставилася у Вільнюсі в 1921 році)," Щасливий червонець «і» Дивний личак, або Не все то порох, що в пороху лежить ". У Вільнюсі окремим виданням вийшла поема «Моє різдво» (під псевдонімом «А. Сумний», 1920). Виступав у пресі як публіцист.

Примітки

Література

• Алесь Гарун. Выбраныя творы. — Мн.: «Беларускі кнігазбор», 2003. — 448 с.: іл. — .
• Алесь Баркоўскі. Пра месца нараджэння Алеся Гаруна і род Прушынскіх^{[недоступне посилання з липня 2019]} // «Кантакты і дыялогі» № 2—3, 1999

Посилання

• Вірші Олеся Гаруна у перекладі українською мовою