Експресіонізм панівний художній напрям у німецькому кінематографі 1915 25 рр Основні представники Ф В Мурнау Фріц Ланг Р

Експресіонізм — панівний художній напрям у німецькому кінематографі 1915-25 рр. Основні представники — Ф. В. Мурнау, Фріц Ланг, Роберт Віне, Пауль Вегенер, Пауль Лені.

Кадр з фільму «Кабінет доктора Калігарі» (1920)

У сучасних публікаціях під німецьким експресіонізмом, як правило, йдеться саме про кіноекспресіонізм, хоча в той самий період експресіонізм розвивався в німецькому театрі, літературі, живописі й т. д. (детальніше див. експресіонізм).

Витоки

Поки діяла військова заборона на прокат закордонної кінопродукції, берлінські студії ставили більше сотні фільмів щорічно. Більшість з них були зняті на крихітний бюджет. Шок поразки в Першій світовій війні на тлі відносної ізоляції німецької кіноіндустрії сприяв тому, що емоції розчарування, тривоги, обурення і т. д., що посіли серед німців, стали випліскуватися на кіноекран. На початку 1920-х картинами, що мали найбільший попит в кінозалах були історії безумства, зради, кримінальних змов.

Відправною точкою німецького кіноекспресіонізму став фільм «Кабінет доктора Калігарі»(1920), що дістав широкий резонанс не лише в Німеччині, але і за її межами. Змінений стан психіки головного героя, якого охоплюють почуття тривоги, страху і прихованої загрози, у фільмі передається деформованими, украй стилізованими декораціями. Успіх цього фільму прискорив вхід кінематографа до числа загальновизнаних видів мистецтва; раніше в ньому бачили спосіб приємно провести увечері час в чудовій компанії.

Художні принципи

Шедеври кіноекспресіонізму

Кабінет доктора Калігарі (1920)

Голем (1920)

(1921)

Носферату. Симфонія жаху (1922)

Примара (1922)

Доктор Мабузе, гравець (1922)

Кабінет воскових фігур (1924)

Остання людина (1924)

Принцип суб'єктивної інтерпретації дійсності, що ліг в основу кіноекспресіонізму, зумовив тяжіння до ірраціональності, загостреної емоційності, переважанню ліричної чи гротескно-фантастичної основи. У центрі експресіоністських стрічок — герой-одинак, втілення абсолютного вічного «я», що вступає у безнадійну боротьбу з відсталим «речовим світом».

В експресіоністських фільмах світ поставав фантастично деформованим, позбавленим природних контурів. Натура замінювалася декораціями, використовувалися різкі контрасти світла і тіні, оптичні ефекти. У «Кабінеті доктора Калігарі» геометризовані декорації гранично далекі від реалізму. Зображення ліхтарів, тіней і предметів нанесені прямо на стіни приміщення. Розлад психіки головного героя, його нестабільна внутрішня реальність передається за допомогою ^[ru] і т. зв. «суб'єктивної» (що хитається, рухливою) камери. Гра акторів екзальтована, їх міміка і жестикуляція утрирувані, рясніють великі плани. Широко використовуються кольорові світлофільтри.

Для фільмів, що створювалися після «Калігарі», так само характерні гротескні спотворення простору і гранично контрастне освітлення, яке іноді підкреслюють намальовані на стінах тіні (т. зв. «калігарізм»). У «Носферату» (1922) до арсеналу засобів додалися використання негативів і прискорене відтворення кадрів. Розвиваючи основну ідею «Калігарі», режисери-експресіоністи розкривають двоїстість кожної людини, бездонне зло, що таїться в ньому, і у зв'язку з цим передбачають неминучість соціального апокаліпсиса.

Занепад і спадщина

З настанням у Веймарській республіці відносної економічної стабільності (бл. 1925 р.) попит публіки на песимістичні стрічки з нальотом романтичного суб'єктивізму пішов вниз. Такі режисери, як Г. В. Пабст, з позицій «нової речовинності» закликали підіймати в кіно реальні соціальні проблеми та пропонувати конкретні шляхи їх рішення.

В останні роки Веймарської республіки Фріц Ланг, намагаючись знайти золоту середину між експресіонізмом і новою речовинністю, ставить багатобюджетні фільми, розраховані на найширшу публіку, — «Метрополіс», , . Найкращі фільми Пабста «Безрадісний провулок» (1925) і (1928) також не відмовляються цілком від експресіоністської кіномови.

Після приходу в 1933 році до влади нацистів багато кінематографістів напряму експресіоністу, включаючи Ланга і Карла Фройнда, вимушені були згорнути професійну діяльність і покинути Німеччину. Вони перебралися в Голлівуд, де внесли визначальний внесок у формування американських жанрів фільму жахів і фільму-нуар. Серед нинішніх режисерів найсильніший вплив експресіонізму зазнав Тім Бертон; його «Труп нареченої» стилізований під фільми тієї епохи.

Примітки

Деякі кінознавці вбачають зародок німецького експресіонізму у фільмі Вегенера «Празький студент (фільм, 1913)», який вийшов на екрани ще до початку війни.
На думку ^[ru], яка в післявоєнні роки зробила багато що для перевідкриття кіноекспресіонізму, ці фільми слугували свого роду колективною фантазією усього німецького суспільства. У книзі 1947 року «Від Калігарі до Гітлера. Психологічна історія німецького кіно» Зігфрід Кракауер висловлює схожу точку зору: режисери неначе передчували неминучість швидкого встановлення «диктатури зла». З особливою силою ця тема виявлена в циклі фільмів Фріца Ланга про доктора Мабузе.
http://www.digitalfilmarchive.net/clda/docs/TheInfluenceofGermanExpressionism.pdf^{[недоступне посилання з квітня 2019]}

Джерела

Expressionist Film: New Perspectives (ed. Dietrich Scheunemann). Camden House, 2006. .
Filmkultur zur Zeit der Weimarer Republik (ed. Uli Jung). Saur, 1992. .
Экспрессионизм. Драматургия. Живопись. Графика. Музыка. Киноискусство. /Сборник статей. — М., 1966. (рос.)
Е. А. Ткачева. (PDF) (рус.) . Архів оригіналу (PDF) за 10 листопада 2014. Процитовано 10 листопада 2014.
Миславський В. Н. Західний кінематограф. Концептуально-термінологічний словник. Харків : ТОВ Видавництво «Точка», 2024. С.52-53

[1] Деякі кінознавці вбачають зародок німецького експресіонізму у фільмі Вегенера «Празький студент (фільм, 1913)», який вийшов на екрани ще до початку війни.

[2] На думку ^[ru], яка в післявоєнні роки зробила багато що для перевідкриття кіноекспресіонізму, ці фільми слугували свого роду колективною фантазією усього німецького суспільства. У книзі 1947 року «Від Калігарі до Гітлера. Психологічна історія німецького кіно» Зігфрід Кракауер висловлює схожу точку зору: режисери неначе передчували неминучість швидкого встановлення «диктатури зла». З особливою силою ця тема виявлена в циклі фільмів Фріца Ланга про доктора Мабузе.

[3] ttp://www.digitalfilmarchive.net/clda/docs/TheInfluenceofGermanExpressionism.pdf^{[недоступне посилання з квітня 2019]}