Нельсон Акоста

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Акоста.

Нельсон Акоста (ісп. Nelson Acosta, нар. 12 червня 1944, Пасо-де-лос-Торос) — уругвайський футболіст, що грав на позиції півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри у 1984 році він прийняв чилійське громадянство і став футбольним тренером.

Нельсон Акоста
Особисті дані
Народження	12 червня 1944(1944-06-12)^[1] (80 років)
	Пасо-де-лос-Торос, Такуарембо, Уругвай
Громадянство	Уругвай  Чилі
Позиція	півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1969–1971  ? (?) 1972–1976 «Пеньяроль»  ? (?) 1977 «Евертон» 10 (0) 1978–1981 106 (3) 1982–1984  ? (?) 1984  ? (?)
Національна збірна
Роки Збірна І (г) 1971–1976 Уругвай 5 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1984–1988 1988–1991 1992 «Уніон Еспаньйола» 1992 «Крус Асуль» 1993 Чилі 1993–1996 «Уніон Еспаньйола» 1996–2000 Чилі 2002–2003 «Кобрелоа» 2003–2004 Болівія 2004–2005 «Кобрелоа» 2005–2007 Чилі 2007–2010 «Евертон» 2011–2012 «Кобрелоа» 2012–2014 «Депортіво Кіто» 2014 «Евертон» 2014–2015
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Клубна кар'єра

У дорослому футболі дебютував 1969 року виступами за команду клубу , в якій провів два сезони. Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Пеньяроль», до складу якого приєднався 1972 року. Відіграв за команду з Монтевідео наступні чотири сезони своєї ігрової кар'єри. За цей час він тричі поспіль став з командою чемпіоном Уругваю у 1973, 1974 і 1975 роках, а також тричі доходив до півфіналу Кубка Лібертадорес (1972, 1974 і 1976).

1977 року відправився до Чилі, де спочатку недовго пограв за «Евертон» (Вінья-дель-Мар), а потім тривалий час з 1978 по 1981 рік грав за , а закінчував у клубах та .

Виступи за збірну

1971 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Уругваю. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 6 років, провів у формі головної команди країни 5 матчів.

У складі збірної був учасником Кубка Америки 1975 року, де зайняв з командою четверте місце.

Кар'єра тренера

У 1984 році отримав громадянство Чилі, очоливши тренерський штаб клубу , де пропрацював по 1988 рік, після чого протягом 1988—1991 тренував .

З 1992 по 1996 рік (з невеликими перервами на роботу з мексиканським клубом перервами «Крус Асуль» та збірної Чилі) тренував клуб «Уніон Еспаньйола», з яким виграв Кубок Чилі у 1992 і 1993 роках, а також став чвертьфіналістом Кубка Лібертадорес 1994 року.

1996 року знову став головним тренером збірної Чилі, яку наступного року повіз на розіграш Кубка Америки 1997 року у Болівії. Втім на турнірі чилійці провалились, програвши усі три гри у групі. Тим не менш Акості вдалося із зірковою парою нападників Іван Саморано—Марсело Салас вивести Чилі на чемпіонату світу 1998 року у Франції, після 16-річної перерви. На «мундіалі» чилійцям вдалося вийти з групи вперше з часів домашнього чемпіонату 1962 року, зігравши усі три гри внічию, але у 1/8 фіналу збірна Чилі була розбита майбутніми фіналістами турніру бразильцями (1:4).

Пізніше він посів з командою четверте місце на Кубку Америки 1999 року у Парагваї і здобув бронзову медаль з командою до 23 років на Олімпійських іграх 2000 року. Тим не менш, жахливі результати у відборі на чемпіонат світу 2002 року (7 очок після 10 турів) призвели до звільнення в листопаді 2000 року після домашньої поразки 0:2 від Аргентини.

2002 року Акоста очолив клуб «Кобрелоа», з яким виграв Апертуру 2003 року, після чого став головним тренером збірної Болівії, але не досягнув жодних результатів і наступного року повернувся в «Кобрелоу», вигравши з нею ще один національний чемпіонат, цього разу Клаусуру 2004 року.

2005 року Нельсон втретє став головним тренером збірної Чилі і очолював її на Кубку Америки 2007 року у Венесуелі. На турнірі чилійці зазнали дві розгромних поразки від Бразилії: спочатку 0:3 у групі, а потім 1:6 у чвертьфіналі, в результаті чого по закінченні турніру у липні Нельсон покинув посаду. Звільненню також посприяв і скандал «Puertoordazo», коли під час турніру деякі гравці збірної, в тому числі і капітан Хорхе Вальдівія, напилися і напали на працівників готелю, де вони перебували в .

У вересні 2007 року очолив «Евертон» (Вінья-дель-Мар), за який колись виступав як футболіст. Клуб на той момент ішов у зоні вильоту. 3 червня 2008 року «Евертон» під керівництвом Акости став чемпіоном Чилі — вперше за 32 роки, перервавши гегемонію «Коло-Коло».

11 грудня 2010 року знову став головним тренером клубу «Кобрелоа», з яким став фіналістом Клаусури 2011 року і кваліфікувався на Південноамериканський кубок 2012 року, але ще до початку турніру 2 квітня 2012 року покинув посаду через низку невдалих результатів.

24 травня 2012 року очолив еквадорський «Депортіво Кіто», однак 30 липня того ж року покинув клуб.

У січні 2014 року він повернувся до «Евертона» із завданням врятувати клуб від вильоту, але Акості це не вдалося, і 8 травня 2014 року він покинув клуб, після чого з кінця року і до вересня 2015 року тренував .

Титули і досягнення

Як гравця

• Чемпіон Уругваю (3):

«Пеньяроль»: 1973, 1974, 1975

Як Тренера

• збірна Чилі: Бронза на Літніх Олімпійських іграх у Сіднеї 2000.
• Чемпіон Чилі (3):

«Кобрелоа»: Апертура 2003, Клаусура 2004

«Евертон»: Апертура 2008

• Володар Кубка Чилі (2):

«Уніон Еспаньйола»: 1992, 1993

Примітки

1. Transfermarkt.de — 2000.
   d:Track:Q2449070
2. Nelson Acosta - Chile manager. BBC. 3 травня 1998. Процитовано 5 серпня 2014.
3. (Spanish) . Radio Cooperativa. 11 грудня 2010. Архів оригіналу за 15 December 2010.
4. Alegría, Felipe (2 квітня 2012). Ahora sí: Acosta se va de Cobreloa y ya asoman nombres para reemplazarlo. Ferplei (Spanish) . Процитовано 5 серпня 2014.

Посилання

• Нельсон Акоста на сайті transfermarkt.com (англ.)