Не вицьке село в Ужгородському районі Закарпатської області на річці Уж Розташоване за 12 км від Ужгорода село Невицьке

48°40′33″ пн. ш. 22°23′33″ сх. д. / 48.67583° пн. ш. 22.39250° сх. д.Координати: 48°40′33″ пн. ш. 22°23′33″ сх. д. / 48.67583° пн. ш. 22.39250° сх. д.

Місцева влада

Адреса ради

89410, с.Невицьке, вул.Садова,128

Карта

Невицьке

Невицьке

Мапа

Невицьке у Вікісховищі

Назва

Слід підкреслити, що є різні історичні тлумачення щодо назви села Невицьке. Найбільш імовірною є назва «NEWICKE» (грамоти, письмові джерела), але з народних переказів - під час нападів на замок ворогів молодих незаміжніх жінок переховували від полонення, і їх називали невістами. Звідси, очевидно, сталося трансформована назва невістський, тобто (Невицький) замок...

Історія

В грамотах та інших письмових джерелах село відоме під назвами: «Nevicke» (угор.) а «Neviţche» (рум.). Очевидно, село виникло раніше XIII ст. і саме від нього замок, що височить поряд, міг одержати назву Невицький.

В північній частині села в 70-х роках минулого століття виявлений могильник із ознаками трупоспалення. Людські останки містилися в глиняних урнах. В околицях Невицького знайдено бронзовий меч і кілька браслетів. В урочищі Рибник, що між селами Незвиська і Кам'янця — чотири кургани. 1968 року один курган розкопано І. І. Поповичем. Засвідчено колективне поховання з трупоспаленням в урнах, воно належить куштановицькій культурі VI—IV століттях до нашої ери.

Курганний могильник датується VI—V ст, до н. е. Неподалік від нього знаходиться урочище Тепла Яма. назва якого дійшла до наших днів від володаря підземного царства — . Імовірно, з назвою села найкраще пов'язувати давнє божество або Неву, що символізує невідомість. Віддаючи наречену заміж, їй створювали в новому житті своєрідну незнаність, яка в наш час трансформувалася в слові «невістка» (та, що не знає своє майбутнє).

Від третьої чверті XIV ст. до кінця XVII ст. село належало до Невицького домену Другетів. Перша пряма згадка про село припадає на 1427 рік, коли селянські господарства були оподатковані від 17 порт. 1599 року в Невицькому нараховувалося 30 селянських господарств, що давало підстави вважати його середнім за величиною поселенням. У другій половині XVII — на початку XVIII ст. кількість селянських господарств значно зменшилася. На 1715 рік нараховувалося всього 8 домогосподарств.

Про Невицький замок, що був споруджений на горі заввишки 125 м над рівнем моря у вузькій долині р. Уж, є кілька письмових згадок від 1266, 1274, 1288 років. В ті часи він вважався замком комітату Унґ і належав угорським королям.

Замок брав участь у різних феодальних війнах, переходив у власність від одних до інших магнатів, графів. З втратою колишнього воєнного значення почав занепадати. До наших днів зберігся частково. Мури замку нині на консервації. Нині Невицький замок перебуває на балансі Кам'яницької сільської ради.

Символіка

Герб с. Невицьке нагадує старосвітські декоративні форми середньовіччя, для того аби підкреслити прадавність історизму, і увінчаного в верхній частині складної, і складеної композиції з різних орнаментальних елементів корони у центрі якої вкомпоновано простий католицький хрестик. У нижній частині щита графічно зображена декорована голівка янголятка - символ віросповідності селян Ужанської долини.

Загальна площина герба поділена на чотири тематичні композиції, які по змісті переходять і завершуються готичним написом «Невицьке» (авторського модерну) шрифтом, щоб цим, підкреслити впливи західноєвропейських культур на наш край, упродовж століть володарями замка.

Перша площина (справа) запрошує двох чоловіків, які займаються виноробством, а також показано вхід у замкову пивницю.

Друга площина (зліва) - це два ковалі, досвідчені майстри для усіх видів і ремонтів домогосподарчих обов’язків.

Третя площина (справа) вкомпоновано три постаті: чоловік-косар, одна жінка, що збирає жатву, друга зв’язує у стоги. Надалі проводиться молотьба, млиновий помол на борошно і замкова пекарня.

Четверта площина (зліва) - це орачі і сівачі збіжжя на усіх земельних наділах магнатів - власників замка.

Коментар: Селяни с. Невицьке займались тільки вестічним обслуговуванням замка. Орали, сіяли, займались виноробством, ковальством, годівлею домашніх тварин і птиці. Проводили і виконували будівельні і ремонтні роботи в замку, і прилеглих територій.

Релігія

храм Покрови Пр. Богородиці. 1777.

У 1751 р. за пароха Луки Чиприна згадується дерев'яна церква з трьома дзвонами, прикрашена всіма образами, освячена Йосипом Годермарським.

Тепер у селі стоїть струнка мурована церква, збудована, згідно з написом над входом, у 1779 p., але люди твердять, що це сталося на два роки скоріше. Подібно до інших церков XVIII ст., споруда відрізняється вишуканим профілем вежі й добрими пропорціями.

Іконостас і престол вирізав Мартин Духнович у 1798 р. за священника Петра Боровського, ктиторів Андрія Коцкулича, Петра Росола, Івана Стасюка та Павла Дюрика. Закінчили іконостас (чи, можливо, встановили ікони) в 1807 р. за священника Івана Бокшая та дяка Івана Югасевича — відомого переписувача церковних книг та пісенників. Коштом парафіян за різьбарську роботу було виплачено 400 німецьких золотих, а художник отримав 1304 німецькі золоті.

На свято Покрови 1931 р. каноник О. Стойка посвятив церкву, розмальовану стараннями пароха Михайла Дутка.

У 1960 р. куратор Й. Угрин організував ремонт церкви. Розпис і оздоблення храму здійснив С. Сарновський. Тоді ж знищили греко- католицький престол роботи М. Духновича. З давніх речей збереглися чотири різьблені дерев'яні свічники XIX ст. З чотирьох дзвонів у вежі храму найдавнішими є два малі, що походять з 1756 р. Великий дзвін відлили 1806 р. у Пряшеві Ігнатій Лехерер і Пауль Шміц.

Після ліквідації Греко-католицької церкви наприкінці 1940-х років місцеві священники Євген Клин та Олександр Марина були заслані в радянські концтабори.

Туристичні місця

- храм Покрови Пр. Богородиці. 1777.- Мініскульптура "Дубки" (два жолуді) розташована у рекреаційному комплексі Дубки.

- Курганний могильник датується VI—V ст, до н. е.

- середньовічний замок

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1031 особа, з яких 498 чоловіків та 533 жінки.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1028 осіб.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	99,03 %
російська	0,68 %
угорська	0,10 %

Поховані

Щобак Юрій Васильович (1981—2022) — молодший сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув під час російського вторгнення в Україну в 2022 році.

Примітки

Символіка села Невицьке
. database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
. database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
. database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.

Посилання

Невицьке у сестринських Вікіпроєктах
	Теми у Вікіджерелах^?
	Проєкт
	Невицьке у Вікісховищі^?

Невицьке — Інформаційно-пізнавальний портал | Закарпатська область у складі УРСР [ 23 лютого 2020 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР.)
Невицький замок (фотоальбом вебсайта «Airborn.ua») [ 13 серпня 2014 у Wayback Machine.]
Погода в с. Невицьке
Архітектурні та природні пам'ятки України. Невицьке [ 14 січня 2021 у Wayback Machine.]
Замки та храми України [ 28 травня 2019 у Wayback Machine.]

[1] Символіка села Невицьке

[населення_1989-2] . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.

[населення_2001-3] . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.

[населення_2001_мова-4] . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.