Народна партія Ірану

Народна партія Ірану (НПІ; перс. حزب توده ایران‎ Хезбе тудейе Іран; скорочено Туде) — марксистсько-ленінська партія, що діє в Ірані з 1941 року. Є наступницею .

Народна партія Ірану حزب توده ایران
Країна	Іран
Голова партії
Дата заснування	1941
Штаб-квартира	Берлін, Німеччина, Лондон, Велика Британія, Лейпциг, Саксонія, Німеччина
Ідеологія	марксизм-ленінізм
Офіційний сайт	tudehpartyiran.org

Історія

У серпні — вересні 1941 року війська СРСР та Великої Британії вторглись до Ірану з метою попередження захоплення Німеччиною нафтових родовищ країни та встановлення «південного коридору» для здійснення поставок за ленд-лізом. В ході окупації Реза шах Пехлеві був скинутий, із в'язниць були звільнені політичні в'язні (в тому числі й активісти Іранської комуністичної партії).

Комуністи, які вийшли з в'язниць, ухвалили рішення сформувати марксистсько-ленінську партію, яка мала б базу серед широких верств іранського суспільства. Нова партія, що здобула назву Народна партія Ірану, була створена у жовтні 1941 року. Головою партії став . У 1942 році партія провела 1-шу партконференцію, на якій було прийнято тимчасову програму й обрано керівні органи.

На виборах до Меджлісу 14-го скликання, які відбулись 1944 року, НПІ завоювала 8 депутатських мандатів.

У серпні 1944 року відбувся 1-й з'їзд НПІ. З'їзд ухвалив програму та статут, обрав ЦК й Контрольну комісію ЦК. Серед поставлених перед партією задач були названі зміцнення національного суверенітету Ірану та його рівноправне співробітництво з іншими країнами, боротьба проти міжнародного імперіалізму, боротьба за мир, за здобуття іранським народом демократичних прав і свобод, вимоги 8-годинного робочого дня й закону про працю, проведення аграрної реформи в інтересах трудового селянства та безвідплатної передачі селянам державних земель. Того ж року була створена військова організація НПІ з числа армійських офіцерів, призначена для захисту партії від спецслужб.

До 1944 року чисельність НПІ сягнула 25 тисяч чоловік, а до початку 1946 — понад 50 тисяч. НПІ стала першою масовою організацією в історії Ірану. Наклад партійної газети «Рахбар» сягнув 100 тисяч примірників.

Налякана посиленням НПІ іранська влада почала кампанію репресій проти партії. Низку партійних комітетів та клубів НПІ було розгромлено, газети й журнали закрито, керівних діячів та активістів партії кинуто до в'язниць. Остерігаючись посилення впливу СРСР в Ірані, спецслужби США та Великої Британії також розгорнули кампанію з дискредитації НПІ, називаючи її антиіранською та антиісламською організацією.

2-й з'їзд НПІ, що відбувся у квітні 1948 року, визнав за необхідне активізувати боротьбу проти планів США та Великої Британії, спрямованих на експлуатацію Ірану як аграрно-сировинного придатку іноземних монополій, та перетворення його на військово-стратегічний плацдарм. Також на з'їзді було прийнято новий статут партії.

4 лютого 1949 року на шаха Мухаммеда Резу Пехлеві було скоєно замах. Влада звинуватила у замаху НПІ й поставила її поза законом. Партійні організації були розбиті, багатьох членів НПІ репресовано. Партія була змушена піти у підпілля, діючи через легальні організації (наприклад, Іранське товариство миру). У грудні 1950 року військовій організації НПІ вдалось звільнити низку лідерів партії, які перебували в ув'язнені з моменту заборони НПІ.

За часів підйому національно-визвольного руху й боротьби за націоналізацію нафтової промисловості у 1951—1953 роках НПІ легалізувала свою діяльність. Від первинної критики партія перейшла до підтримки в ході Повстання 1952 року. В організованих НПІ мітингах та демонстраціях брали участь до 100 тисяч чоловік. Військова організація НПІ відіграла ключову роль у попередженні першої спроби організованого спецслужбами Великої Британії та США 15 серпня 1953 року, однак наступна спроба перевороту, що сталась за 4 дні, виявилась успішною.

Після державного перевороту НПІ знову була репресована. Поряд із більшістю політичних організацій Ірану, НПІ пішла у підпілля, частина її активістів емігрувала. У 1953–1957 роках спецслужби Ірану виявили понад 4 тисячі активістів НПІ, було викрито багатьох діячів військової організації, в тому числі високопосадовці іранської армії та спецслужб (у лавах НПІ перебував навіть глава охоронців Мухаммеда Рези Пехлеві). На 4 пленумі НПІ, що відбувся у липні 1957 року в Москві, партія критикувала свою позицію відносно Мосаддика й руху з націоналізації нафтових підприємств як сектантську й лівоуклонистську.

До 1965 року в партії активізувалась фракційна боротьба. Меншість партії виступила за активізацію збройної боротьби проти уряду на півдні Ірану. Прибічники цієї лінії створили . Наслідки розколу було подолано тільки за три роки. Подоланню розколу та зростанню авторитету партії сприяла всесвітня компанія солідарності з заарештованими у 1966 році й засудженими до смертної кари кількома членами НПІ, включаючи двох членів ЦК. Міжнародний тиск змусив уряд Ірану послабити міру покарання.

З початку 1970-х НПІ нарощувала чисельність своїх лав і свою активність у молодіжному середовищі, розширила мережу регіональних комітетів. Партія брала участь у підготовці масових страйків та демонстрацій, хвилювань у студентському середовищі.

Після Ісламської революції 1979 року партія здобула можливість легальної праці, брала участь у президентських та парламентських виборах. Однак співробітництво НПІ з ісламістським режимом завершилось у 1982 році, коли чинний режим почав чистку міністерств від членів НПІ та закрив партійну газету. За короткий термін було заарештовано понад 5 тисяч членів та прибічників партії. У лютому 1983 року лідери НПІ були заарештовані, а партія офіційно заборонено. За рік з травня 1983 до травня 1984 року вищих керівників НПІ змусили виступити на телебаченні з заявами, що оспівують іслам та критикують марксизм-ленінізм.

Значна частина членів НПІ залишила Іран. У 1992 році було обрано новий ЦК. Нині партія діє у підпіллі та в еміграції, основні структури партії розташовані за межами країни.

Керівники НПІ

•  — голова НПІ (з вересня 1941)
•  — керівник НПІ (1948 — січень 1971)
•  — керівник НПІ (січень 1971 — 13 січня 1979)
•  — перший секретар НПІ (13 січня 1979–1983)
•  — перший секретар НПІ (з 1983)

Примітки

Джерела

• Офіційний сайт [ 15 вересня 2017 у Wayback Machine.] (перс.)(англ.)(фр.)(нім.)
• Зеленая буря над Ираном. Вокруг света, № 9 (2828). Вересень 2009 [ 12 травня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)