Олекса ндр Гна тович Набоких нар 22 листопада 4 грудня 1874 18741204 Сарапул Російська імперія 25 березня 1920 Одеса ґру

Олекса́ндр Гна́тович Набоких (нар. 22 листопада (4 грудня) 1874(18741204), Сарапул, Російська імперія — †25 березня 1920, Одеса) — ґрунтознавець, агроном і фахівець в області фізіології рослин, організатор перших широкомасштабних ґрунтових вишукувань і один з перших дослідників лесів України і похованих у них ґрунтів, автор оригінальних ґрунтознавчих концепцій і методів дослідження ґрунтів, активний пропагандист і лектор, засновник Одеського сільськогосподарського інституту. О. Г. Набоких також відомий в історії ґрунтознавства виступами з різкою критикою основних наукових положень В. В. Докучаєва і М. М. Сибірцева, а також земельно-оціночних робіт і ґрунтово-географічних узагальнень К. Д. Глінки.

Олександр Гнатович Набоких
Александр Игнатьевич Набоких

Народився	22 листопада (4 грудня) 1874(1874-12-04) Сарапул, Російська імперія
Помер	25 березня 1920(1920-03-25) (45 років) Одеса
Діяльність	агроном
Alma mater	Новоолександрійський інститут сільського господарства і лісівництва
Галузь	Фізіологія рослин Ґрунтознавство Агрономія
Заклад	ОНУ ім. І. І. Мечникова
Вчене звання	Ординарний професор Новоросійського (Одеського) університету
Науковий ступінь	Доктор агрономії
Відомі учні	В. І. Крокос, О. Ф. Лебедєв, М. П. Фролов
Відомий завдяки:	Критик В. В. Докучаєва; організатор перших широкомасштабних ґрунтових вишукувань в Україні

Життєпис

1874 — народився в місті Сарапулі Сарапульського повіту В'ятської губернії Російської імперії (нині Удмуртська республіка, Російської Федерації) у родині дрібного митного чиновника.

1892 — закінчив Сарапульське реальне училище. Поступив у Новоолександрійський інститут сільського господарства і лісівництва (посад Нова Олександрія Люблінської губернії; нині місто Пулави в Польщі). Тут визначились його наукові уподобання — область фізіології рослин, інститут також визначив ґрунтознавчий шлях майбутнього вченого; директором інституту на той час був В. В. Докучаєв — основоположник наукового генетичного ґрунтознавства, а М. М. Сибірцев у 1894 році очолив тут першу кафедру ґрунтознавства.

1893 — за рукописну роботу «Фітофенологічні спостереження» рішенням Ради інституту нагороджений золотою медаллю.

1896 — 24 жовтня закінчив Новоолександрійський інститут сільського господарства і лісівництва зі званням агронома першого розряду. Працює в кабінеті професора ботаніки Х. Я. Гобі і в «Працях С-Петербурзького товариства натуралістів» опублікував свою першу наукову статтю «Результати дослідів і спостережень над проявом фаз розвитку рослин».

1897 — у січні відряджений Міністерством державної власності на два роки в Німеччину для занять з декоративного квітництва. Вступає до училища садівництва в Потсдамі, працює у садівничому господарстві в Берліні й з власної ініціативи вивчає фізіологію водного живлення епіфітних рослин у професора Леопольда Кні в Берліні.

1898 — у грудні повернувся до Петербурга. Міністерством державної власності призначений в Уманське училище садівництва і землеробства. Переїжджає з Умані до Петербурга. Читає лекції на сільськогосподарських курсах, організованих В. В. Докучаєвим у Соляному містечку.

1899 — з листопада працює лаборантом у професора Д. І. Іванівського при ботанічному кабінеті С.-Петербурзького технологічного інституту, вивчаючи фізіологію рослин. За дорученням В. В. Докучаєва проводить разом з М. В. Карчевським геоботанічні та ґрунтові дослідження східного Закавказзя і публікує перші ґрунтознавчі праці з питань класифікації ґрунтів,

1901 — З 31 січня обіймає посаду асистента на кафедрі загального землеробства Новоолександрійського інституту сільського господарства і лісівництва.

1903 — відряджений у Німеччину (Берлін) до професора фізіології рослин Л. Кні, де вивчає анаеробне дихання рослин.

1905 — 13 травня захистив магістерську дисертацію на тему «Тимчасовий анаеробіоз вищих рослин». Запрошений Новоросійським (Одеським) університетом виконуючим обов'язки екстраординарного професора університету по кафедрі агрономії. Організовує комплексну агрономічну лабораторію для дослідницької роботи в області фізіології рослин і ґрунтознавства.

1906–1911 — на свої кошти та за підтримки Товариства натуралістів і губернських (Київського, Подільського й повітового Олександрійського) земств провів перші широкомасштабні рекогносцирувальні дослідження ґрунтів в усіх повітах Херсонської, Бессарабської й Подільської губерній, у Черкаському, Чигиринському, Уманському, Бердичівському, Таращанському, Свирському, Радомисльському повітах Київської губернії, Житомирському, Старокостянтинівському, Заславському, Ровенському й Кременецькому повітах Волинської губернії, деяких повітах Таврійської губернії, у Донській, Кубанській і Батумській областях, а також у Тифліській і Катеринославській губерніях. Під час експедицій відібрано близько 200 монолітів, що представляли профілі ґрунтів і підґрунтя на глибину до 4 м, виконано близько 1500 визначень вмісту гумусу, близько 2000 — карбонатів, по 25-ти типових профілях зроблений повний валовий аналіз в усіх горизонтах ґрунту і материнській породі.

1906–1909 — читав курси лекцій із сільського господарства й мікробіології на Вищих жіночих курсах в Одесі.

1907 — фізико-математичним факультетом університету обраний членом комітету по Одеському дослідному полю, брав участь у засіданнях комітету з вироблення нової програми дослідів.

1907–1908 — разом із групою агрогеологів Росії, Угорщини і Румунії взяв участь у ґрунтових екскурсіях по південних районах Європейської Росії, а також по Угорщині і Румунії. Був одним з ініціаторів скликання міжнародної наради ґрунтознавців у місті Будапешті. За запрошенням директора народних училищ Кубанської області для вчителів народних шкіл читав курси ґрунтознавства і рослинництва.

1909–1912 — організував Обласний ґрунтовий музей при Новоросійському університеті, що відіграв роль центральної установи, яка зосередила науково-дослідну роботу з вивчення ґрунтового покриву в районі від Північного Дінця до Пруту і Західного Бугу.

1910 — у Київському університеті захистив дисертацію «До питання про подразники росту», присуджений науковий ступінь доктора агрономії.

1912 — 7 січня призначений ординарним професором Новоросійського (Одеського) університету. За запрошенням Харківського губернського земства приступив до організації і здійснення планомірних ґрунтових досліджень і картографування Харківської губернії.

1913–1915 — очолював і безпосередньо здійснював обстеження ґрунтів Харківської губернії (крім Старобельського повіту); склав 10-верстну (1:420 000) ґрунтову карту губернії.

1914–1916 — очолював і безпосередньо здійснював планомірні дослідження ґрунтів Херсонської і Подільської губерній; склав 10-верстную (1:420 000) ґрунтову карту цих губерній. Підготував серію випусків «Матеріалів по дослідженню ґрунтів і підґрунтя … (Харківської, Херсонської та Подільської губерній)»; тільки по Херсонській губернії опубліковано 13 випусків загальним обсягом 1450 сторінок, де приведені результати ґрунтових дослідження з 26 тисячами визначень гумусу, опис рослинності, розроблені методики ґрунтових досліджень.

1916–1918 — ініціював, брав активну участь в організації і підготовці відкриття Одеського сільськогосподарського інституту; особисто розробляє «Проект навчальних планів Одеського Вищого Сільсько-Господарського Інституту» і «Правила прийому в студенти ОСГІ».

1919 — власноручно уклав 15-верстну (1:630 000) ґрунтову карту Херсонської губернії і передав її секції ґрунтознавства Наркомзему України для використання при складанні 25-верстної (1:1 050 000) ґрунтової карти України.

1920 — 25 березня після тривалої важкої хвороби помер в Одесі.

Наукова діяльність

Набоківське ґрунтознавство

У 1916 році О. Г. Набоких особисто вичленував такі «проблеми капітального значення», що вирішені ним і колективом агрономічної кафедри Новоросійського університету:

Методика польової зйомки, лабораторного масового обстеження й картографування ґрунтів і підґрунтя.
Походження різних типів і варіантів ґрунтів та підґрунтя і їхніх горизонтів у минулому та сьогоденні.
Склад, вік та генезис післятретинних відкладень південної Росії (на території України).
Ґрунтоутворююча роль водних режимів, їхнє походження і класифікація.

О. Г. Набоких був піонером профільно-генетичної концепції класифікації ґрунтів, що суттєво відрізнялася від докучаєвсько-сибірцевої факторно-генетичної.

Ошибка (Докучаєва і Сибірцева: примітка М. В. ) заключается, именно в том, что классификатору прежде всего необходимо знать морфологические и физико-химические особенности почвенных образований, а не «сочетания» естественных условий почвообразования, или тем менее, — отношение последних к предвзятым и условным представлениям о «зональных» и не «зональных» комбинациях естественных факторов.

О. Г. Набоких розробив водно-режимну концепцію ґрунтоутворення, виділивши 7 типів водних режимів, що відповідають основним рослинним формаціям, і 6 типів зволоження. Саме поняття «водний режим ґрунтів», ймовірно, було запропоновано А. І. Набоких.

Вчений вперше, із ув'язуванням з водними режимами і динамікою карбонатів, розробив класифікацію чорноземів України; уперше дослідив слабопідзолисті ґрунти Правобережної України і розробив класифікацію опідзолених ґрунтів лісостепу; уперше детально вивчив опідзолені, реградовані і деградовані чорноземи (які еволюціонували в сірі лісові) і розробив їх класифікацію, уперше детально дослідив ґрунти сухих степів, а також гідро- і галоморфні ґрунти долин степових річок. Приділяв велику увагу ерозії й денудації ґрунтів; термін «ерозія ґрунтів», ймовірно, належить йому.

А. Г. Набоких створив в Україні ґрунтову наукову школу (О. Ф. Лебедєв, В. І. Крокос, М. П. Флоров, Г. Г. Махов та ін.). З його діяльністю, а в подальшому і з діяльністю О. Н. Соколовського, пов'язана своєрідність наукових поглядів ґрунтознавців України, що збереглася до наших днів.

Наукові праці

Набоких А. И. К вопросу о почвенных классификациях // Ежегодник по Геологии и Минералогии России. — 1900. — Т.IV. — Вып. 4. — С. 67-81. (рос.)
Набоких А. И. Классификационная проблема в почвоведении // Сельск. хоз-во и лесоводство, 1902. — № 4, с. 6-50; № 5, с. 231—262; № 6, с. 475—521; № 7, с. 5-30; № 8, с. 243—263; № 9, с. 517—561; № 10, с. 34-70; № 11, с. 255—287; № 12, с. 483—518. (рос.)
Набоких А. И. Состав и происхождение различных горизонтов некоторых южнорусских почв и грунтов // Сельск. хоз-во и лесоводство. — 1911. — февраль, с. 227—243; март, с. 488—514; июнь, с. 199—214; ноябрь, с. 367—379. — 1912. — январь, с. 3–17; март, с. 399—414; май, с. 3–14; июнь, с. 159—180; июль, с. 289—305. (рос.)
Набоких А. И. К вопросу об исследовании почв и грунтов Юго-Западного края, Новороссии и Бесарабии // Бессарабское сельск. хоз-во. — 1910. — № 11. — С. 253—313; № 12. — С. 285—291; № 13. — С. 309—313; № 23. — С. 607—610; № 24. — С. 634—639. (рос.)
Набоких А. И. Состав и происхождение различных горизонтов некоторых южнорусских почв и грунтов // Сельск. хоз-во и лесоводство. — 1911.— Февраль. — С. 227—243; Март. — С. 488—514; Июнь. — С. 199—214; Ноябрь. — С. 367—379.— 1912.— Январь. — С. 3—17; Март. — С. 399—414; Май. — С. 3—14; Июнь. — С. 159—180; Июль. — С. 289—305. (рос.)
Набоких А. И. Распределение карбонатов в почвах юго-западной России // Хозяйство. — 1912. — № 23. — С. 761—769; № 24. — С. 795—802; № 25. — С. 825—836. (рос.)
Набоких А. И. О некоторых основных понятиях морфологического почвоведения. — Южнорусская сельскохоз. газета. — 1912. — № 21, с. 6—8; № 22, с. 7–9. (рос.)
Набоких А. И. Светло-серые подзолистые суглинки лесостепи // Зап. Имп. о-ва сельск. хоз-ва Южн. России, 1913.— № 9—10, с. 46—63; № 11, с. 19–33. (рос.)
Набоких А. И. Материалы по изучению почвогрунтов Дунайских плавень Килийского района // Зап. Имп. о-ва сельск. хоз-ва Южн. России, 1914. — № 9—10, с. 50—93; № 11—12, с. 31—82. (рос.)
Набоких А. И. Трехфазная почвенная съемка // Материалы по исследованию почв и грунтов Херсонской губернии. — Вып. 1. — Одесса, 1915. — 24 с. (рос.)
Набоких А. И. Факты и предложения относительно состава и происхождения послетретичных отложений черноземной полосы России // Материалы по исследованию почв и грунтов Херсонской губернии. — Вып. 6.— Одесса, 1915. — С. 17–27. (рос.)
Набоких А. И. Краткие заметки о грунтах Подольской губернии и соседних местностей с приложением карты грунтов Юго-Западной России. — Каменец-Подольск, 1915. — 104 с., 1 л. карта-схема. (рос.)
Набоких А. И. К методике полевого и лабораторного исследования почво-грунтов. Статья первая. — Из записок Императорского о-ва сельск. хоз. Юж. России за 1914 г. — Одесса, 1916. — 66 с. (рос.)
Набоких А. И К методике полевого и лабораторного исследования почво-грунтов. Увлажнение и водные режимы почвогрунтов // Материалы по исследованию почв и грунтов Херсонской губернии. Вып. 2. — Одесса, 1915. — С. 1–25. (рос.)
Об учреждении почвенного музея при Императорском Новороссийском Университете. — Докладные записки, составленные проф. А. И. Набоких по поручению Физ.-мат. факультета Императ. Новороссийского Ун-та. На правах рукописи. — Одесса, 1916. — 50 с. (рос.)
Левченко Ф. И., Набоких А. И., Фролов Н. П. К вопросу о согласованной программе основных почвенных обследований земельных участков опытных учреждений Юго-Западного Края // Записки Императорского О-ва сельск. Хоз. Юж. России. — 1916. — Т. 86, кн. 1. — С. 185—196. (рос.)

Примітки

Набоких А. И. К вопросу о почвенных классификациях // Ежегодник по Геологии и Минералогии России. — 1900. — Т.IV. — Вып. 4. — С. 67-81.
Набоких А. И. Классификационная проблема в почвоведении // Сельск. хоз-во и лесоводство, 1902. — № 4, с. 6-50; № 5, с. 231—262; № 6, с. 475—521; № 7, с. 5-30; № 8, с. 243—263; № 9, с. 517—561; № 10, с. 34-70; № 11, с. 255—287; № 12, с. 483—518.
Об учреждении почвенного музея при Императорском Новороссийском Университете. — Докладные записки, составленные проф. А. И. Набоких по поручению Физ.-мат. факультета Императ. Новороссийского Ун-та. На правах рукописи. — Одесса, 1916. — 50 с.
Михайлюк В. І. Олександр Гнатович Набоких — основоположник ґрунтознавства в Україні та фундатор Одеського сільськогосподарського інституту. Аграрний вісник Причорномор’я. Зб. наук. праць. — Вип. 46 – Одеса: СМИЛ, 2008. — С. 168-181.
Иванов И. В. История отечественного почвоведения. Развитие идей, дифференциация, институционализация. Кн. 1: 1870—1947 гг. — М.: Наука, 2003. — 397 с. — .

[nab-1] Набоких А. И. К вопросу о почвенных классификациях // Ежегодник по Геологии и Минералогии России. — 1900. — Т.IV. — Вып. 4. — С. 67-81.

[2] Набоких А. И. Классификационная проблема в почвоведении // Сельск. хоз-во и лесоводство, 1902. — № 4, с. 6-50; № 5, с. 231—262; № 6, с. 475—521; № 7, с. 5-30; № 8, с. 243—263; № 9, с. 517—561; № 10, с. 34-70; № 11, с. 255—287; № 12, с. 483—518.

[3] Об учреждении почвенного музея при Императорском Новороссийском Университете. — Докладные записки, составленные проф. А. И. Набоких по поручению Физ.-мат. факультета Императ. Новороссийского Ун-та. На правах рукописи. — Одесса, 1916. — 50 с.

[mv-4] Михайлюк В. І. Олександр Гнатович Набоких — основоположник ґрунтознавства в Україні та фундатор Одеського сільськогосподарського інституту. Аграрний вісник Причорномор’я. Зб. наук. праць. — Вип. 46 – Одеса: СМИЛ, 2008. — С. 168-181.

[iv-5] Иванов И. В. История отечественного почвоведения. Развитие идей, дифференциация, институционализация. Кн. 1: 1870—1947 гг. — М.: Наука, 2003. — 397 с. — .