Було запропоновано приєднати цю статтю або розділ до Партійна система але можливо це варто додатково Пропозиція з травня

Місце партії в системі влади - один з елементів (індикаторів) сучасної політичної партії. Боротьба за дотримання і реалізацію (самостійно чи в коаліції з іншими партіями) державної влади є однією із визначальних рис партії, яка відрізняє їх від груп тиску.

Останні намагаються лише впливати на владу, але не збираються її здобувати та реалізовувати. Цілями політичної партії є керівництво суспільством через відповідно організовані для цього суспільні групи та механізми діяльності державного апарату. Цим і визначається місце і роль партій в політичній системі суспільства.

Сучасне розуміння партії – це розуміння її як організації, котра бореться за владу через парламентські процедури. Ця думка спирається на те, що партії найтісніше пов’язані з демократичним політичним устроєм. Виникали вони в міру демократизації державного устрою XIX і XX ст. і змістом їх діяльності є організація цілого суспільства для участі в політичному житті. Партії є гарантами демократично організованого політичного процесу. Без них масова демократія не могла б існувати. Звідси випливає положення про те, що на політичних партіях лежить обов’язок легальної, відкритої, публічної діяльності за допомогою конституційних демократичних методів.

У Німеччині, наприклад, закон про політичні партії визнає за політичні партії тільки ті організації, які є систематичними учасниками парламентських виборів. У демократичному укладі саме такою повинна бути роль політичних партій, однак на практиці зустрічаються й інші приклади. Зокрема, в політичній практиці існують нелегальні змовницькі партії. Такі партії є, звичайно, нечисленними, не мають масового членства чи формалізованої організаційної структури. Частіше така партія розраховує на прихід до влади не через парламентські процедури, а в результаті перевороту, заколоту, революції і т. п.

Існує також група партій, які з точки зору існуючих правових норм є нелегітимними, проте достатньо масовими та організованими. Це стосується цілого ряду комуністичних та національно-визвольних партій, які закликали виборців не брати участі у виборах.

Крім того, існує ряд партій, які діють в умовах заборони на їхню діяльність (скажімо, в рамках диктаторських режимів). У виборчих категоріях не можна визначити і фашистські партії, які втратили свою здатність до боротьби за владу за допомогою виборчих методів. Всі ці організації слід визнати за політичні партії, оскільки вони володіють основними елементами, характерними для політичних партій. У той же час методи і форми їх боротьби за владу і її реалізація не впливають на визнання даної організації як партії в класичному розумінні цього поняття. Природу і ступінь участі партії в загальнонаціональній політиці відображає поняття “урядовий статус”. Фіксація урядового статусу партій здійснюється в ході аналізу їх електоральної могутності і політичного значення. Керуючись тезою про те, що партії перш за все прагнуть до збільшення кількості поданих за них голосів, і враховуючи специфіку президентської системи правління, американські вчені вимірюють вплив партій кількістю голосів, отриманих ними на виборах, і контролем над виконавчою владою.

Для європейських учених, які притримуються думки про те, що партії перш за все борються за посади і живуть в умовах парламентської системи, на перший план виходять процентні частки місць в парламентах і участь в урядах, тобто розподіл міністерських портфелів. Як зазначають Бадж і Кеман, “оцінки, які дає теорія, що виходить з прагнення партій до здобуття посад, стосуються головним чином формування урядових коаліцій саме тому, що тут застосовуваність цієї теорії найбільш очевидна і широка”. Стром ще більш однозначно говорить про те, що поняття “стратегічна взаємодія”, яка має принципове значення для теорії коаліцій, просто не пасує до двопартійної системи.

Див. також

Література

Шведа Ю. Політичні партії. Енциклопедичний словник.- Львів: Астролябія.- 2005.- 488 с.
Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем: Навч. посібник.- Львів: Тріада плюс.- 2004.- 528 с.
Обушний М. І., Примуш М.В., Шведа Ю. Р. Партологія: Навч. посібник / За ред. М. І. Обушного.- К.: Арістей.- 2006.- 432 с.