Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень

Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень — конвенція ООН, прийнята в році. Набрала чинності 23 грудня 2010 року, через 30 днів після того, як число країн-учасниць досягло 20.

Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень
Країни-учасники конвенції:    підписали та ратифікували    підписали, але не ратифікували    не підписали, не ратифікували
Абревіатура	CPED^[1]
Тип	Резолюція Генеральної Асамблеї ООН
Підготовлено	29 червня 2006
Підписано	20 грудня 2006
Місце	Париж
Чинність	23 грудня 2010
Умови	20 ратифікацій (стаття 39 Конвенції)
Підписанти	96
Сторони	53
Зберігається	Генеральний секретар ООН
Мови	англійська, арабська, іспанська, китайська, російська, французька

Загальні положення

Метою конвенції є захист від насильницьких зникнень, котрі визначається в статті 2 наступним чином:

арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі в будь-якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону.

У статті 1 конвенції також говориться:

Жодні виключні обставини, якими б вони не були, чи то стан війни або загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи інший надзвичайний стан, не можуть слугувати виправданням насильницького зникнення.

Комітет з насильницьких зникнень

Для контролю за виконанням конвенції повинен бути створений Комітет з насильницьких зникнень у складі десяти експертів, які обираються на чотири роки з можливість однократного переобрання.

До функцій комітету належать:

• розгляд доповідей, котрі кожна держава-учасниця повинна подати упродовж двох років з моменту набрання чинності Конвенції для цієї країни (стаття 29);
• надіслання рекомендацій державам-учасницям для виявлення та захисту зниклих осіб (стаття 30);
• розгляд повідомлень про порушення Конвенції державою-учасницею, які надійшли від приватних осіб або інших держав-учасниць (статті 31, 32);
• відвідування держав-учасниць з їх дозволу за наявності відомостей про вчинення цією державою дій, що завдають суттєвої шкоди положенням Конвенції (стаття 33);
• доведення питання про широку або систематичну практику насильницьких зникнень у будь-якій з держав-учасниць до відома Генеральної Асамблеї ООН (стаття 34);
• подання щорічної доповіді про свою роботу (стаття 36).

Див. також

• Міжнародне право прав людини

Список приміток

1. https://www.ohchr.org/EN/HRBodies/CED/Pages/ConventionCED.aspx
2. United Nations General Assembly, Session 61, Document 53. Report of the Human Rights Council — First and second special sessions A/61/53 [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.], page 13.
3. . UNTC. Архів оригіналу за 19 липня 2019. Процитовано 12 жовтня 2016.

Джерела

• Міжнародна конвенція захист усіх осіб від насильницьких зникнень (укр/рос) [ 24 листопада 2018 у Wayback Machine.]. Офіційний переклад

Література

• Декларація про захист усіх осіб від насильницьких зникнень 1992 // Велика українська юридична енциклопедія. У 20 т. Т. 17. Кримінальне право / В. Я. Тацій (відп. ред.) та ін. — 2017. — С. 138. — .

Посилання

• Декларація про захист усіх осіб від насильницьких зникнень 1992 [ 19 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — .