У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Московсько турецькі війни Московсько турецька війна 1686 1700 також

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Московсько-турецькі війни.

Московсько-турецька війна 1686—1700 (також Московсько-османська війна 1686-1700 років) — війна в 1686—1700 роках між Московським царством і Османською імперією за контроль над південною Україною та Донщиною. Складова Великої турецької війни 1683–1699 років. Закінчилася поразкою османів і підписанням у 1700 році Константинопольського договору.

Московсько-турецька війна 1686—1700

Московсько-турецькі війни, Велика турецька війна

Взяття Азову

Дата:	1686 — 14 липня 1700
Місце:	Османська імперія
Результат:	Карловицький мир, Константинопольський договір

Сторони

Османська імперія

Московське царство

Опис

У 1656 р. посаду великого візира Османської імперії захопила енергійна людина Мехмет Кепрюлю, який зумів підсилити дисципліну армії і завдати декілька поразок ворогам. Австрія повинна була укласти в 1664 р. не особливо для неї вигідний мир у Васварі; у 1669 р. османи завоювали Крит, а в жовтні 1672 р., за миром у Бучачі, отримали від Речі Посполитої Поділля і навіть частину України. Цей мир викликав обурення народу і сейму, і війна почалася знову. У ній взяла участь і Московія; на боці османів стояла значна частина козаків із Дорошенком на чолі.

Під час війни помер великий візир Ахмет-паша Кепрюлю після 15-річного керування країною (1661—1676). Війна, що йшла зі змінним успіхом, закінчилася Бахчисарайським перемир'ям, укладеним у 1681 р. на 20 років, як status quo; Західна Україна, що являла собою після війни справжню пустелю, і Поділля залишилися в руках османів. Османи легко погодилися на мир, оскільки у них на черзі стояла війна з Австрією, яку розпочав наступник Ахмет-паші Кара-Мустафа Кепрюлю. Османам вдалося підійти до Відня й обложити його (з 24 липня до 12 вересня 1683 р.), але облогу довелося зняти, коли король Речі Посполитої Ян III Собеський уклав союз з Австрією, поквапившись на допомогу Відню і отримав біля неї блискучу перемогу над османським військом.

У Белграді Кара-Мустафу зустріли посланці від султана, що мали наказ доставити до Константинополя голову нездібного полководця, що і було виконано. У 1684 р. до коаліції Австрійської монархії і Речі Посполитої проти Османської імперії прилучилася і Венеція, пізніше і Московія.

У ході війни, в якій османам довелося не нападати, а захищатися на власній території, в 1687 р. великий візир Сулейман-паша був розбитий при Мохачі. Поразка османських військ викликало роздратування яничарів, які залишалися в Константинополі, бунтуючи і грабуючи. Під загрозою повстання, Мехмед IV послав їм голову Сулеймана, але це не врятувало його самого: яничари скинули його за допомогою фетви муфтія і насильно звели на престол його брата Сулеймана II (1687—1691) — п'яницю, абсолютно нездібного до управління. Війна продовжувалася при ньому і при його братах — Ахмеді II (1691—1695) і Мустафі II (1695—1703). Венеційці опанували Морією; австрійці взяли Белград (незабаром знову віддали османам) і всі значні фортеці Угорщини, Славонії, Трансільванії; поляки зайняли значну частину Молдови.

У 1699 році війна була закінчена Карловицьким мирним договором, який був першим, за яким Османська імперія не отримувала ні данини, ні тимчасової контрибуції. Значення його значно перевершувало значення . Стало для всіх зрозуміло, що військова могутність османів зовсім не велика і що внутрішні нелади розхитують їх державу все більш і більш.

У самій імперії Карловицький мир викликав серед освіченішої частини населення усвідомлення необхідності деяких реформ. Це усвідомлення вже раніше мали Кепрюлю — сім'я, що дала державі протягом 2-ї половини XVII і початку XVIII сторіч. 5 великих візирів, які належали до значущих державних людей Османської імперії. Вже в 1690 р. великий візир Кепрюлю Мустафа видав (осман. Nizam-ı Cedid‎ — «Новий порядок»), який встановив найбільші норми поголовних податків, що стягуються з християн; але закон цей не мав практичного застосування. Після Карловицького миру християнам у Сербії і Банаті пробачили податки за рік; вищий уряд у Константинополі став піклуватися про захист християн від поборів і інших утисків. Недостатні для того, щоб примирити християн з османським гнітом, ці заходи дратували яничар і османів.

Джерела та література

Заруба В. М. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті XVII ст. Монографія. Дн-к: Ліра, 2003. 464 с.
Станіславський В. В. Російсько-турецька війна 1686—1700 [ 2 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 300. — .
Василенко Н. П. Турецкие войны России // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Посилання

Русско-Турецкие войны [ 16 грудня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)