Микола Федорович фон Дітмар 10 травня 1865 Москва 18 липня1919 Харків російський промисловець підприємець громадський і

Микола Федорович фон Дітмар (10 травня 1865, Москва — 18 липня 1919, Харків) — російський промисловець, підприємець, громадський і політичний діяч, учасник Громадянської війни в Росії, голова Ради з'їзду гірничопромисловців півдня Росії в 1906–1917 рр.

Фон Дітмар Микола Федорович

Народився	10 травня 1865(1865-05-10) Москва, Російська імперія
Помер	5 липня 1919(1919-07-05) (54 роки) Харків, Українська СРР ·тиф
Поховання	Івано-Усікновенське кладовище
Країна	Російська імперія
Діяльність	політик, підприємець
Alma mater	Перший Московський кадетський корпус
Посада	член Державної ради Російської імперії^[d]
Батько	Q117787634?
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

З потомствених дворян. Закінчив Перший Московський кадетський корпус, Санкт-Петербурзький державний гірничий університет (1889). Як вільний слухач — фізико-математичний і юридичний факультети Санкт-Петербурзього державного університету. Учень Д. І. Менделєєва.

У званні гірського інженера працював на Путиловскому заводі (Санкт-Петербург, 1889-91), будівництві Рязансько-Казанської залізниці (1891-93). У 1893 р заснував механічну майстерню (Харків), брав участь у будівництві Рязансько-Казанської і Балашовсько-Харківської залізниці. До 1914 р підприємство М. Ф. фон Дітмара включало два машинобудівних заводи (Харків), які спеціалізувалися на виробництві обладнання для гірничодобувної та металургійної промисловості. Входив до правління Олексіївського акціонерного товариства та Новосільцевського кам'яновугільного товариства, займав пост голови ради Петроградського торговельного банку.

Обіймав адміністративні та виборні посади в апараті Ради з'їзду гірничопромисловців півдня Росії (керівник Статистичного бюро, секретар ради, член Харківського порайонного комітету з вивезення гірничозаводських вантажів, керуючий справами). З 1906 року — голова Ради. З 1915 голова комітету Харківської кам'яновугільної та залізоторговельної біржі.

З 1902 р. постійно обирався гласним Харківської міської думи, будучи діяльним членом її комісій. 25 жовтня 1912 обраний членом Державної Ради Російської імперії від промисловців.

У 1912—1916 рр. обіймав посади Товариша голови Ради з'їзду представників промисловості і торгівлі, члена Ради по залізничних справ Міністерства шляхів сполучення, голови Харківського відділення Російсько-італійської торгової палати, Харківського відділення і його бухгалтерського відділу, члена піклувальних рад ряду навчальних закладів. Входив до складу Особливої наради з оборони держави (1915), Економічної ради при Тимчасовому уряді (1917), керівних органів Центрального воєнно-промислового комітету.

У 1917 р очолював боротьбу гірничопромисловців Донбасу проти направленого лівими партіями радикального робітничого руху. Зокрема, представляв інтереси гірничо-металургійних підприємств на Харківській конференції представників робітників і підприємців 27 квітня — 2 травня 1917 За підсумками якої представниками гірничо-металургійних компаній була представлена Тимчасовому уряду відома Декларація, що описує становище промисловості Донецького басейну та оцінку економічної ситуації в разі продовження робітничих виступів. Провал Харківської конференції став етапом т.з. Донецького конфлікту — протистояння об'єднаних в громадські організації-союзи підприємців та радикального робітничого руху навесні — восени 1917 р.

У 1918 році був головою на З'їзді промисловців, банкірів і землевласників (Київ), був обраний товаришем голови Спілки промисловості, торгівлі, фінансів і сільського господарства (Протофіс) князя . Після падіння Української Держави виступив одним з лідерів , організатором Добровольчої армії, брав участь в в листопаді 1918 року.

Помер 18 липня 1919 року від тифу, можливо епідемічного висипного, який тоді був поширений в регіоні, по дорозі з Ростова-на-Дону до Харкова. Похований у Харкові. Кладовище на Пушкінській вулиці було знищене за рішенням міської влади в 1970-ті рр., точне місце поховання досі не встановлено.

Нагороди та звання

Нагороджений низкою нагород Російської імперії та іноземних держав, у тому числі орденом Корони Італії в ступені Командора (1911 рік).

Стипендії імені М. Ф. фон Дітмара були засновані в Петроградському та Катеринославському гірничих інститутах.

Погляди

Робітниче питання

Виступив послідовним прихильником встановлення цивілізованих відносин між підприємцями і робітниками. Ініціював створення гірничорятувальних станцій наДонбасі, школи гірських десятників; Медико-механічного інституту та клініки для поранених робітників (1907 — нині Інститут патології хребта та суглобів імені професора М. І. Ситенка, Харків), сейсмічної та метеорологічної станцій, хімічної лабораторії. Координував роботи РЗГПР в питаннях розвитку соціального страхування, очолював Товариство допомоги гірникам півдня Росії. Створив і очолив Південно-Російське суспільство нагляду за паровими котлами (1910).

Підприємництво

Виступив з ідеєю «нової великої справи — виходу промисловості і торгівлі на арену активного політичного життя» (1912), поліпшення образу підприємця в російській культурі та суспільній думці. Був прихильником децентралізації державної влади і створення відповідального перед Думою Кабінету міністрів, в той же час, був активним противником конфронтації з існуючою владою.

Промислова політика

Люк міської каналізації заводу Дітмара, Харків, 1910-е

Підтримував курс активної економічної політики з метою розвитку «продуктивних сил країни». Як голова РЗГПР координував дії промислових концернів півдня Росії на внутрішньому і зовнішньому ринках, організував прорив гірничометалургійної галузі на ринки Південної Європи і Близького Сходу. Ініціював ряд програм з вивчення виробничих потужностей, ринків збуту, транспортної інфраструктури, фінансового стану підприємств. У 1912-13 рр. виступив з думкою про обмежувальну роль у гірничо-металургійному виробництві пропускної здатності залізничної мережі Донецького басейну. Координував розробку програм залізничного будівництва в регіоні, я оформлялись у вигляді доповідних записок РЗГПР міністрам торгівлі і промисловості і шляхів сполучення.

Економічна наука

Працював у напрямку рахівництва і статистики; видав перший в Росії підручник «Основи рахівництва». Виступив з ідеєю створення інституту присяжних рахівників, що забезпечували б незалежний контроль за господарською діяльністю і достовірність бухгалтерського обліку. Учасник створення Харківського комерційного інституту та член його Піклувальної ради та Навчального комітету. У роки Першої світової війни очолював роботи «Російського технічного товариства» по створенню імпортозамінних виробництв, брав участь у розробці військово-промислових і мобілізаційних програм.

Твори (російською мовою)

«О налогах и сборах, уплачиваемых промышленностью и сельским хозяйством».
«К вопросу о недостатке рабочих на каменноугольных копях Донецкого бассейна в 1899 г.: (Опыт исследования спроса и предложения рабочих рук)». Харьков, 1899.
«Материалы по вопросу о портах, пристанях и вообще об отношении южной горной промышленности к водным путям сообщения». Харьков, 1899.
«Деятельность доменных заводов Юга России за 1899 г. и предполагаемое производство металлов и потребление сырых материалов заводами Юга России в 1901 г.» Харьков, 1900.
«О земском обложении горнопромышленных предприятий Юга России». СПб., 1902.
«Доклад XXVIII съезду горнопромышленикою Юга России по вопросу: во что обойдется каменноугольной промышленности осуществление нового закона о вознаграждении увечных». Харьков, 1903.
«Основы счетоводства (по новой форме)». Харьков, 1907.
«Неожиданный отказ и ожидание» // . — 1912. — № 2-3. — С. 3439.
«Кто мы?» // Горнозаводское дело. — 1912. — № 36. — С. 5752.
«Проекты аграрной реформы и их значение для горной промышленности». Х. б. г.
«Задачи промышленности в связи с войной: Доклад Харьковского Отделения Императорского Русского Технического Общества». Харьков, 1915.

Примітки

5 липня — дата смерті за юліанським календарем, офіційно використовувалася адміністрацією Збройних сил Півдня Росії
Чорний Д.
Волобуев П. В. Пролетариат и буржуазия России в 1917 г. — М., 1964. — С. 126, 164 и далее.
Экономическое положение России накануне Великой Октябрьской социалистической революции: Документы и материалы. Т.1. — М. — Л., 1957. — С. 175.
Н. Ф. фон-Дитмар: (Некролог) // Новая Россия. — 1919. — № 41. — 6 июля. (рос.)
_{«Третьего дня состоялись похороны Николая Фёдоровича фон-Дитмара. Проводить останки покойного собралась масса народу, среди них все члены Съезда горнопромышленников юга России, представители городского самоуправления, различных учреждений, представителем и активным работником которых состоял покойный. Гроб с телом Николая Фёдоровича утопал в венках. Городская депутация явилась со стягом городского самоуправления. В 9 1/2 часов утра в Мироносицкой церкви началось архиерейское служение. Протоиерей проф. Буткевич произнёс речь о значении Н. Ф. фон-Дитмара как общественного и государственного деятеля, по окончании поздней литургии тело покойного было вынесено из Мироносицкой церкви и процессия двинулась по направлению к городскому кладбищу. В 3 1/2 часов тело было предано земле». Новая Россия. — № 43. — 9 июля 1919 г.}
Шандра, Ірина (2020). Заснування Харківського медико-механічного інституту на початку ХХ ст. Вісник ХНУ імені В. Н. Каразіна. Серія «Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки» (укр.). Т. 31. с. 101—108. doi:10.26565/2227-6505-2020-31-09. ISSN 2524-2288. Процитовано 4 жовтня 2021.

Література

Н. Ф. фон-Дитмар: (К 25-летию деятельности) // Южный край. — 3 декабря 1914 г. — № 12417.
Чествование почетного члена Совета Съезда горнопромышлеников Юга России, Председателя Совета Съезда, Члена Государственного Совета Николая Федоровича фон-Дитмара по поводу 25-летия его деятельности // Горнозаводское дело. — 1914. — № 40.
Н. Ф. фон-Дитмар: (Некролог) // Новая Россия. — 1919. — № 41. — 6 июля.
Чорний Д. М. Досвід культурного підприємництва: Микола Федорович фон Дітмар // Харків початку XX ст.: історія міста, долі людей. Х., 1995.
Нариси з історії Харківського національного економічного університету: Монографія / Д. Ю. Михайличенко, В. Є. Єрмаченко, О. А. Сахно, Під заг. ред. В. С. Пономаренка. Х., 2005.
. Он стоял у истоков воссоединения Церквей и возвращения «Даниловского звона»: Православие.ру — 3 января 2008 года
Беликов Ю. А. Дитмар (Ditmar) Николай Федорович, фон // Экономическая история России с древнейших времен до 1917 г.: Энциклопедия. — М.: Российская политическая энциклопедия, 2008. — Том 1: А-М. — С. 692—693.
Медяник В. Ю. М. Ф. фон Дітмар – яскравий представник гірничопромислової буржуазії Півдня України (остання чверть ХІХ– початок ХХ ст.) : [ 10 жовтня 2013] // Гуманітарний журнал. — 2012. — Вип. 2-3. — С. 215 - 223. — ISSN 0130-5247.
Медяник В. Ю. М. Ф. фон Дітмар: маловідомі сторінки життя та діяльності / В. Ю. Медяник // Вісник Дніпропетровського університету / Ред.: С. І. Світленко (відп. ред.) та ін. — Вип. 19. Історія та археологія — Д.: Вид-во ДНУ, 2011. — С. 59-64.
Медяник В. Ю. Санкт-Петербурзький гірничий інститут у дзеркалі біографічної репрезентації підприємця М. Ф. фон Дітмара^{[недоступне посилання з квітня 2019]} // Гілея: науковий вісник. Зб. наук. пр. — 2013. -Вип. 70. — К.: ВІР УАН, 2013. — С. 281—286.
Медяник В. Ю. Внесок підприємця М. Ф.фон Дітмара у розвиток гірничозаводської статистики України (кінець ХІХ -початок ХХ ст.)^{[недоступне посилання з квітня 2019]} // Грані. — 2013. — Вип. 6 (98). — Д., 2013. — С. 42-47.
Медяник В. Ю. Підприємець М. Ф. фон Дітмар та мобілізація російської промисловості у роки Першої світової війни / В. Ю. Медяник // Сьомі Богданівські читання: Матеріали Всеукр. наук. конф.: зб. наук. пр. — Черкаси: Вид-во Ю. А. Чабаненко, 2013. — С. 401—404.
Корж М. О., Диннік О. А, Нікольченко О. А. Історія заснування медико-механічного інституту в Харкові: ключові постаті – Микола фон Дітмар, Олександр Фенін, Карл Вегнер, Михайло Ситенко. // Східноєвропейський журнал внутрішньої та сімейної медицини. — 2020, — № 2(Б) (спецвипуск). — С. 104-121. DOI 10.15407/internalmed2020.02b.104. URL: http://www.internalmed-journal.in.ua/wp-content/uploads/2020/12/Журнал_3_2020_С_104-121.pdf

[autogenerated1-1] 5 липня — дата смерті за юліанським календарем, офіційно використовувалася адміністрацією Збройних сил Півдня Росії

[2] Чорний Д.

[3] Волобуев П. В. Пролетариат и буржуазия России в 1917 г. — М., 1964. — С. 126, 164 и далее.

[4] Экономическое положение России накануне Великой Октябрьской социалистической революции: Документы и материалы. Т.1. — М. — Л., 1957. — С. 175.

[5] Н. Ф. фон-Дитмар: (Некролог) // Новая Россия. — 1919. — № 41. — 6 июля. (рос.)

[6] _{«Третьего дня состоялись похороны Николая Фёдоровича фон-Дитмара. Проводить останки покойного собралась масса народу, среди них все члены Съезда горнопромышленников юга России, представители городского самоуправления, различных учреждений, представителем и активным работником которых состоял покойный. Гроб с телом Николая Фёдоровича утопал в венках. Городская депутация явилась со стягом городского самоуправления. В 9 1/2 часов утра в Мироносицкой церкви началось архиерейское служение. Протоиерей проф. Буткевич произнёс речь о значении Н. Ф. фон-Дитмара как общественного и государственного деятеля, по окончании поздней литургии тело покойного было вынесено из Мироносицкой церкви и процессия двинулась по направлению к городскому кладбищу. В 3 1/2 часов тело было предано земле». Новая Россия. — № 43. — 9 июля 1919 г.}

[7] Шандра, Ірина (2020). Заснування Харківського медико-механічного інституту на початку ХХ ст. Вісник ХНУ імені В. Н. Каразіна. Серія «Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки» (укр.). Т. 31. с. 101—108. doi:10.26565/2227-6505-2020-31-09. ISSN 2524-2288. Процитовано 4 жовтня 2021.