Метагалактика

Видимий Всесвіт, Метагалактика (від грец. μετά — над, після та грец. Γαλαξίας — Молочний [шлях]) ― частина Всесвіту, досяжна для астрономічних досліджень . Метагалактика містить декілька мільярдів галактик.

Структура відомого нині космосу

Наша Галактика — Чумацький Шлях — одна з галактик, що входять до складу Метагалактики.

Видимий Всесвіт обмежується сферою з центром у спостерігачеві, радіус якої визначається часом, за який світло могло дійти до спостерігача від початку Великого Вибуху. Кожне місце у Всесвіті має свій видимий космос, досяжний для спостереження, який може перекриватися (або не перекриватися) з видимим Всесвітом нашої планети.

Розмір

Дійсна відстань від Землі до краю видимого Всесвіту (космічного світлового горизонту) могла б становити близько 13,5 млрд. світлових років, адже саме стільки часу мали фотони щоби долетіти до Землі, та оскільки за час проведений фотоном в польоті Всесвіт продовжував розширюватися, то об'єкт, про який фотон несе інформацію, зараз перебуває на більшій відстані. Вважається, що вона становить близько 46-47 мільярдів св. р. Отже, видимий Всесвіт простягається на таку відстань у всіх напрямках. Відповідно діаметр Метагалактики становить дві відстані від Землі до космічного світлового горизонту, тобто 92–94 мільярди світлових років. Оскільки Всесвіт є приблизно плоским, то вищевказані параметри відповідають приблизному об'єму:

${\displaystyle {\frac {4}{3}}\times \pi \times \mathrm {R} ^{3}=4.20\times 10^{32}}$ св.р.³

тобто 3,56× 10⁸⁰ м³.

Місце Землі у Видимому Всесвіті. (Збільшити.)

Історія досліджень

Докладніше: Позагалактична астрономія

Можливості вивчення Метагалактики відкрилися у ХХ ст. після того, як було доведено, що багато туманностей є по суті велетенськими зоряними системами — галактиками.

Детальні дослідження позагалактичних об'єктів привели до відкриття галактик різних типів, зокрема радіогалактик, квазарів та ін. У просторі між галактиками існують міжгалактичний газ, космічні промені, елетромагнітне випромінювання; космічний пил.

Структура метагалактики

Докладніше: Великомасштабна структура Всесвіту

Середня густина речовини у Метагалактиці оцінюється різними авторами від 10⁻³¹ до 10⁻³⁰ г/см³^[]. Спостерігаються місцеві неоднорідності, які зумовлені великими утвореннями. Є подвійні галактики й складніші поєднання галактик: групи чи скупчення галактик, які містять десятки або сотні галактик; надскупчення галактик містять десятки тисяч і більше галактик. Найбільшими відомими структурами є комплекси надскупчень відомі також як галактичні нитки або мури. Вони розділені великими ділянками простору, що не містять ніяких спостережуваних об'єктів і називаються войдами («порожнечами»).

Так, наша Галактика і декілька десятків найближчих галактик входять до складу так званої місцевої групи галактик. Це скупчення, вочевидь, входить до складу надскупчення Діви, у центрі якого перебуває інше велике скупчення, що складається з декількох тисяч галактик і спостерігається у сузір'ях Діви і Волосся Вероніки на відстані 12—14 млн. пс (близько 40 млн. світлових років) від нас.

Див. також

• Космологія
• Космогонія
• Позагалактична астрономія

Примітки

1. Термін «досяжний для астрономічних досліджень» стосується не технологій, які зараз доступні людству. Він означає принципову можливість світла (чи будь-якого іншого матеріального носія) дійти від об'єкта до Землі за час, який минув від початку Великого Вибуху.
   Практично ми можемо спостерігати об'єкти настільки далеко, наскільки поширюється електромагнітне випромінювання, доки космос залишається для нього прозорим. Далі за так звану сферу останнього розсіювання Всесвіт непрозорий для електромагнітних хвиль, бо перебуває в стані плазми. Втім, спостереження за цією межею теоретично можливі (наприклад, за допомогою нейтрино або гравітаційних хвиль).

Джерела

1. Метагалактика // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 280—281. — .
2. Lineweaver, Charles H.; Davis, Tamara M. (March 2005). (PDF). www.sciam.com. Scientific American. с. 44. Архів оригіналу (PDF) за 12 березня 2020. Процитовано 27.03.2016.

• БСЭ