Мала Пелопоннеська війна 460 до н е 445 до н е перша війна між союзами давньогрецьких полісів Делоським на чолі з Афінам

Мала Пелопоннеська війна (460 до н. е. — 445 до н. е.) — перша війна між союзами давньогрецьких полісів: Делоським на чолі з Афінами і Пелопоннеським на чолі зі Спартою. Відома також як Перша Пелопоннеська війна.

Мала Пелопоннеська війна

Кордони Делоська і Пелопоннеського союзів

Дата:	460 до н. е. – 445 до н. е.
Місце:	Греція
Результат:	перемога Пелопоннеського союзу
Територіальні зміни:	Афіни втратили володіння на Пелопоннесі, Мегара увійшла до Пелоппонеського союзу, Егіна стала автономною у складі делоського союзу

Сторони

Делосський союз (на чолі з Афінами)

Пелопоннеський союз (на чолі зі Спартою)

Командувачі

Перикл
Кімон

Плістоанакт

Передумови

На завершальному етапі греко-перських війн визначилося поступове протистояння Афін та Спарти, які спиралися на своїх союзників — Делоський і Пелопоннеських союзи відповідно. Причиною цього стало бажання першої розширювати свій вплив на інші грецькі поліси і бажання останньої зберегти військово-політичну вагу та ненависть до демократичного устрою. У 470-х роках до н. е. Спарта остаточно поступилася гегемонію на морі Афінам.

За свідченнями Фукідіда ще у 465 році до н. е. Спарта планувала вдертися до Аттики, скориставшись повстанням Фасосу проти влади Афін. Проте цьому завадило повстання ілотів, яке сталося внаслідок потужного землетрусу в Спарті. Повстання охопило значну територію, а ілоти навіть зважилися почати похід на саму Спарту. Переконавшись в тому, що не зможуть придушити повстання своїми силами, спартанці звернулися до своїх союзників, зокрема до Афін. Афінський контингент прибув з великим запізненням, і спартанці, які вже перейшли у наступ, запідозрили афінян в співчутті до повсталих і відіслали їх назад. Афіняни, ображені такою відповіддю спартанців, різко змінили вектор зовнішньої політики, уклавши союз з Фессалією і з традиційно ворожим Спарті Аргосом.

463 року до н. е. Афіни змогли знову підкорити Фасос. Разом з тим вони також домоглися виходу з Пелопоннесского союзу і приєднання до Делоського союзу Мегар, чим перегородили Спарті

Основні події

Приводом до війни став конфлікт між Коринфом і Мегарами за прикордонну ділянку. Спочатку мегарити намагилися вирішити питання в рамках Пелопоннеського союзу, але не отримали підтримки Спарти, царі та ефори якої не вважали за потрібне втручатися у суперечку. У відповідь Мегари вийшли з Пелопоннеського союзу й увійшли до Афінського союзу. Цим спричинили конфлікт афінян з коринфянами.

Того ж року Афіни відправили флот у 200 суден на допомогу повсталому Інару в Єгипті, але похід виявився вкрай невдалим. Цим вирішили скористатися союзники Спарти — Коринф і Епідавр, що виступили проти Афін, завдавши поразки у битві при Галії (в Арголіді). Проте у морській битві біля Кекріфалії афінський флот здолав коринфський. 459 року до н. е. повстала Егіна, але афінський флот завдав поразки егінському флоту і взяв в облогу місто Егіна. У відповідь коринфяни вдерлися до Мегариди, але їм двічі було завдано поразки афінянами на чолі із .

У 457 році до н. е. спартанці разом з союзниками переправилися до Середньої Греції. Разом з військами фіванців вони створили безпосередню загрозу Афінам. Афіняни з союзниками були змушені виступити їм назустріч. У впертій битві при Танагрі афіняни під орудою Мироніда зазнали поразки від спартанців на чолі із (регентом при цареві Плейстінаксі), але відступили в повному порядку. В свою чергу спартанці були занадто знекровлені, щоб зважитися на вторгнення в Аттику. Спартанці повернулися додому через Мегариду, під час чого афінські залоги не наважилися перетнути їм шлях і перешкодити плюндруванню оливкових гаїв.

Афіняни зуміли досить швидко відновитися. Через 2 місяці афінське військо на чолі із Миронідом вдерлося до Беотії, де в битві біля Енофітів, завдало супротивникові поразки. Беотія, Фокида і Озольская Локрида були змушені підкоритися Афінам. У тому ж році впала Егіна.

Навесні 456 року до н. е. афіняни під командуванням здійснили морський похід навколо Пелопоннесу. Афіняни сплюндрували спартанський острів Кіфера, верфі в Гітії, вийшли до Іонічного моря, де до Афінського морського союзу приєднали острова Закінф і Кефалонію. Крім того, афіняни висадилися близько Сікіона, де в сухопутної битві перемогли сікіонське військо.

У 454 році до н. е. Афіни спробували відновити владу Ореста, тага Фессалії. Блоковані фессалійською кіннотою на чолі із Ехекратидом Фарсальським, нездатні боротися з нею, афінські гопліти були змушені відступити.

Перикл почав новий похід на Пелопоннес, де переміг військо Сікіону, потім переправився до Акарнанії, де деякий час безуспішно облягав Еніади, і знову повернувся до Афін.

У 449 році до н. е. Афіни і їх союзники підписали з Перським царством Калліїв мир, який завершив греко-перські війни. Втім це не стало фінансовим і військовим полегшенням, оскільки Афіни були вимушені втрутитися на боці фокидян у . Афінські війська на чолі із Периклом зайняла Дельфи, передавши місто фокідянам.

У 447 році до н. е. е. почалося повстання беотійських міст проти панування Афін. За підтримки всього населення демократичний уряд Беотійського союзу було повалено, а афінські війська, відправлені на придушення повстання, після початкових успіхів афіняни під командуванням Толміда зазнали поразки в битві біля Коронеї.

Невдовзі спалахнуло повстання на Евбеї. Від Афін відпала Мегара, що вступила в змову з Коринфом і Сікіоном, а афінські залоги були всюди знищені. Врятувалися лише деякі афіняни, які втекли з Мегари в мегарський порт Нісею.

До Аттики вдерлася спартанська армія під командуванням царя Плістоанакта. спустошив її і дійшов до Елевсина. Згідно з Плутархом, афінський стратег Перикл поспішив з армією до Елевсина, однак не наважився вступити в бій з сильною армією спартанців. Помітивши, що Плістоанакт в усьому слухається і підпорядковується ефору Клеандріду (батьку Гіліппа), Перикл підкупив їх обох хабарем у 10 талантів і вмовив відвести спартанську армію з-під Афін. За іншими даними, Плістоанакт вважався занадто юним, аби самостійно командувати військом. Є думки, що Перикл спокусив не стільки грошима, скільки вигідними мирними пропозиціями, які не підтвердив після відходу спартанського війська.

Перикл з 50 кораблями і військом в 5 тис. гоплітів висадився на Евбеї, де почав заново підпорядковувати одне місто за іншим. Місто Гестею було в покарання очищено від мешканців і заселено афінськими колоністами, інші евбейські міста втратили частину території. Всі жителі Евбеї були змушені принести присягу Афінам під загрозою позбавлення цивільних прав і конфіскації майна.

Підсумки війни

Наприкінці 446 року до н. е. до Спарти вирушило афінське посольство, яке уклало мирну угоду. Відповідно до нього Афіни відмовляються від усіх земель і міст, захоплених ними на Пелопоннесі. Місто-держава Трезен і Ахайя стали незалежними, Мегара увійшла до Пелопоннеського союзу.

Обидві сторони зобов'язалися не брати в свої союзи міста-перебіжчики. Міста, які не перебувавали у складі союзів, могли вступити в них на свій розсуд. Егіна отримувала певну автономію, а Аргос, який не брав участі в цьому договорі, міг укласти з Афінами окремий договір. Всі суперечки між Афінами і Спартою повинні були вирішуватися шляхом переговорів або через третейський суд.

Джерела

Kagan, Donald. The Outbreak of the Peloponnesian War (Cornell, 1969).
de Ste. Croix, G.E.M., The Origins of the Peloponnesian War, (Duckworth and Co., 1972)
Holladay, A.J. (1977). «Sparta's Role in The First Peloponnesian War». The Journal of The Hellenic Studies 97: 54-63.
Walling, Karl (2013). «Thucydides On Policy, Strategy, And War termination». Naval War College Review 66 (4): 47-85.