Мала Копаня

Мала́ Копаня — село в Виноградівській громаді Берегівського району Закарпатської області України.

село Мала Копаня
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Берегівський район
Громада	Виноградівська громада
Код КАТОТТГ	UA21020110070014857
Основні дані
Засноване	1400
Населення	1380
Площа	1712 км²
Густота населення	0,79 осіб/км²
Поштовий індекс	90331
Телефонний код	[phone]
Географічні дані
Географічні координати	48°10′10″ пн. ш. 23°05′41″ сх. д. / 48.16944° пн. ш. 23.09472° сх. д. / 48.16944; 23.09472Координати: 48°10′10″ пн. ш. 23°05′41″ сх. д. / 48.16944° пн. ш. 23.09472° сх. д. / 48.16944; 23.09472
Середня висота над рівнем моря	211 м
Місцева влада
Адреса ради	90331, с. Мала Копаня, вул. Центральна, 44
Карта
Мала Копаня
Мала Копаня
Мапа
Мала Копаня у Вікісховищі

Поселенці, обравши якийсь шматок лісу, придатний для сільськогосподарського виробництва, вирубували дерева. Вирубана площа звалася «пасіка». Висушені стовбури ділової деревини звозилися на обійстя, а решту спалювали.

Очищена від лісу і випалена площа звалася «спаль», «згарь», «погарь». Вона перекопувалася, очищалася від пеньків та коріння і ставала придатною для сільськогосподарського використання і вже називалася «копань», «копанина». Звідси і бере назву Мала Копаня,

Археологія

В урочищі Городище. що кручею піднімається над рікою Тиса — укріплене поселення даків рубежу нашої ери, що досліджувалося експедицією УжДУ в 1977—1978 роках. Даки на цьому городищі робили фальшиві римські монети. Відомо, що це городище знищене римськими військами Траяна, тому тут знаходять багато цінних речей, які не змогли захопити римляни. Тут на площі 7000 м² розкопано 30 жител і 79 господарських та виробничих будівель. Знайдено 70 цілих посудин, знарядь праці (ковальські кліщі, пробійники, зубила, долота, серпи, коси, виноградарський ніж, зброю, прикраси із срібла, бронзи та скла). Щороку з Ужгородського університету студенти разом з педагогами приїжджають на городище проводити нові розкопки. Тут вони пробувають 2 місяці (липень-серпень). Під час останніх розкопок (2013 року) було знайдено понад 100 посудин, знарядь праці, зброї та дорогоцінних прикрас. Даний центр займав важливе стратегічне положення, контролював Хустські ворота і через них підходи до солотвинських рудників. Тут же проходив соляний шлях по Тисі, який вів на Дунай. 5-гектарне городище оточував земляний вал і дерев'яний паланок.

На городищі знайдено кварцитовий пізньопалеолітичний скребок та давньоруську^[] зброю ІХ — ХІ століть (наконечники списів, стріл, шолом, кольчуга тощо. З околиць Малої Копані походять срібні римські монети Септимія Севера та Люція Вера.

Утворилось городище в кінці II-го — I-му сторіччі до Р. Х.. Побудова дакійських городищ на Закарпатті пов'язане зі зміцненням й розширенням Дакійської держави. До цього тут хозяйнував інший фракійський нарід — костобоки, що був підпорядкований й увійшов до гето-дакійської держави. За історичними джерелами Малокопанське городище мало назву — Сетідава. Цього самого часу на Закарпатті були утворені інші дакійські городища:

• у Словаччині — Земплін,
• у Румунії Ончешті (Анчешті)-Четецява,
• у закарпатській області України: Солотвино-Читаття (Четатя), Мала Копаня та Біла Церква (відкрито 2005 року).

Історія

Перша згадка у 1400 році як Veresmart

Теперішнє село вперше згадується в документах в 1438 році як власність баронів Перені.

16 березня 1939 року семеро студентів Севлюшської вчительської семінарії стримували атаки угорської армії на Карпатську Україну. Оточені ворогом, потрапили в полон і під час розстрілу співали гімн «Ще не вмерла Україна». Тіла вбитих мадяри скинули в Тису.

Церква св. Василя Великого. 1864.

У 1775 р. згадують стару дерев'яну церкву, збудовану в 1474 р., котру багато разів поправляли. Того ж року засновано парохію.

У візитації єпископа Ольшавського в 1751 р. згадується дерев'яна церква з вежею, з двома дзвонами, залишена людьми, прикрашена образами Діви Марії, Спасителя, св. Миколая і св. Василія. У 1797 р. державна комісія постановила будувати в селі кам'яну церкву, але в 1847 р. зазначено дерев'яну церкву, що стояла до 1864 p., коли за священика Андрія Ференчика завершили спорудження мурованої базилічної церкви, розпочате у 1860 р. На завершенні вежі викладено 1903 рік — дату покриття бляхою. Іконостас 19 ст. налічує 42 ікони.

З приходом совєтів місцевого пароха Антона Бачкая змусили пристати на православ'я, але в 1956 р. він заявив у православний єпископат, що знову повертається до греко-католицького віросповідання. В 1957 р. був засуджений до 7 років таборів. Повернувся 1961 р. Зараз знову служить священиком. У 1991 р. храм повернуто греко-католикам. В селі служить о. Данило Бендас, стараннями якого на головному фасаді встановлено мармурові дошки з переліком всіх священиків та парохів, що служили в селі.

У 1909 році Бела Барток відвідав Село під час своєї експедиції по збереженню народної музики.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1259 осіб, з яких 599 чоловіків та 660 жінок.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1345 осіб.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	98,97 %
російська	0,81 %
угорська	0,22 %

Примітки

1. . Закарпаття онлайн. Архів оригіналу за 17 грудня 2019. Процитовано 17 грудня 2019.
2. Мапа дакійських гродищ Закарпаття.
3. М. Андрусяк З БОЇВ ЗА КАРПАТСЬКУ УКРАЇНУ. [ 2 березня 2019 у Wayback Machine.] — «Галичина», 22.02.2019.
4. . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
5. . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
6. . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.