Максиме йко Олексі й Іва нович Олекса 26 травня 1921 Снітин Лубенського району український поет нагороджений орденами і

Максиме́йко Олексі́й Іва́нович (Олекса) (* 26 травня 1921, Снітин Лубенського району) — український поет, нагороджений орденами і медалями, член НСПУ.

Максимейко Олексій Іванович

Народився	26 травня 1921(1921-05-26) Снітин
Помер	17 березня 2010(2010-03-17) (88 років) Снітин
Громадянство	СРСР → Україна
Діяльність	поет, журналіст
Alma mater	КНУ імені Тараса Шевченка
Членство	Національна спілка письменників України

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Максимейко.

З життєпису

В 1930-х роках його батько Іван Дмитрович, хібороб, був арештований та через кілька тижнів розстріляний.

Закінчив фельдшерсько-акушерську школу та Київський університет.

З першого до останнього дня пройшов війну з нацистською Німеччиною — кулеметник 984-го стрілецького полку саніструктор, військфельдшер 382-го окремого дивізіону протиповітряної оборони, повернувся у званні лейтенанта. Виступав у дивізійній та армійській газетах з ліричними творами. Важко контужений на березі річки Урух, притоки Тереку, переховували та лікували селяни-осетини Тменови, яких він після війни знайшов. 1946 року поступив на філологічний факультет Київського університету.

В повоєнний час працював у періодиці — у редакціях журналів «Колгоспник України», «Радянська школа». Перша книжка «У пломені літ» з'явилася 1972 року — за сприяння Абрама Кацнельсона й Дмитра Міщенка.

Автор поетичних книжок:

«А юність на Ельбі лишилась»,
«Відлуння часу»,
«Всупереч літам» (вибране),
«Дивуюся, як вижив я…»,
«Есклібрис»,
«Наперекір долі»,
«Обезсмертив (лірика)», 2002,
«Росою травневою вмитий», 1996,
«Слово — моя зброя»,
«Солдатською ходою», 1986,
«Сторінки юності (фронтовий щоденник)», 2002,
«Суцвіття»,
«У пломені літ» — 1972.

Джерела

Вірші. Поезія. [ 11 серпня 2015 у Wayback Machine.]
НСПУ [ 28 січня 2013 у Wayback Machine.]
Слово Просвіти [ 18 листопада 2021 у Wayback Machine.]
ЕСУ