Лютен (міфологічна істота)

Люте́́н (фр. lutin) — людиноподібна істота у фольклорі деяких областей Франції. Схожий з гномами з германського фольклору, має вигляд маленької людинки, яка веде нічний спосіб життя. Істота жіночої статі називається «люті́ною» (lutine).

Лютен. Малюнок початку XXI ст.

Ця стаття про персонажа французького фольклору. Про кораблі див. Лютін (значення).

Слово «лютен» має кілька варіантів вимови й написання у різних регіонах Франції: lutin, lûton, nûton, nuton.

Етимологія

Походження слова досі викликає суперечки філологів. Так, за версією Вальтера фон Вартбурга, ще широкоприйнятою, слово «лютен» походить від імені римського морського бога Нептуна, який втратив свою колишню священність під християнським впливом. Латинська проповідь VII ст. згадує Нептуна серед злих духів, яким забороняється правити обряди, що підтверджує існування аж до цих часів вірувань і забобонів, зв'язаних з ним. Первісно маленькі злі водяники звалися «нептунами» (лат. neptuni), у старофранцузькій мові слово зазнало істотних змін: спочатку «нетен» (netun), потім «нюїтон», nuiton (під впливом слова nuit — «ніч»), потім «люїтон» (luiton) і «лютон», luton (під впливом старофранцузького luiter — «боротись», «битись»), і нарешті «лютен» — у Середньовіччі звичайно злий дух. Ця гіпотеза пояснює зв'язок лютенів з морським світом і конями — атрибутами бога Нептуна.

Існують й інші теорії. Клод Стерк і Жан Маркаль відмічають, що середньовічні традиції, які порівнюють нетена (люїтона) з лососем чи рибалкою, йдуть від культу кельтського водяного бога , чиє ім'я споріднене з ім'ям Нептуна. Клод Лекуте, який певний час був прибічником теорії Вартбурга, казавши, що термін «лютен» надто поширений, щоб бути кельтським запозиченням, пізніше погоджується з Анною Мартіно, яка вважає кельтську теорію найімовірнішою. Згідно з гіпотезою Мартіно, слова «нетен» і «люїтон» — різні за походженням і значенням, і тільки пізніше злилися у слово «лютен». Нетен — водяний демон, який походить від Нуади чи іншого загальноіндоєвропейського божества, а люїтон — хатній дух. Це пояснює співіснування обох термінів у XIII столітті, а також той факт, що лютени у сказаннях артурівського циклу мало зв'язані з водою, а в епічній літературі й романах — навпаки.

Зовнішній вигляд

Див. також

• Домовик
• Троль

Примітки

1. Claude Lecouteux. Dans l'eau, sous l'eau: le monde aquatique au Moyen Âge, vol. 25 de Cultures et civilisations médiévales, Presses Paris Sorbonne, 2002 (), p. 265
2. Raymond Bloch, " Quelques remarques sur Poséidon, Neptune et Nethuns ", Comptes-rendus des séances de l'Académie des Inscriptions et Belles-Lettres, vol. 125, no 2,‎ 1981, p. 341—352
3. Claude Sterckx, «Nûton, lûtons et dieux celtes», Zeitschrift für celtische Philologie, no 46,‎ 1994, p. 39-79
4. , L'épopée celtique en Bretagne, Payot, 1971 та , p. 180

Джерело

• . La grande encyclopédie des lutins. — Hoëbeke, 1992. — . (фр.)
• Jean-Paul Ronecker. Lutins. — Pardès, 2000. — 128 с. — . (фр.)
• Gérard Leser. Le monde merveilleux et inquiétant des gnomes, nains et lutins en Alsace. — Éd. du Bastberg, 2001. — 159 с. — . (фр.)
• Philippe Le Stum. Fées, korrigans et autres créatures fantastiques de Bretagne. — Rennes : Ouest-France, 2001. — 123 с. — (Mémoires) — . (фр.)
• Run Futthark. Le monde étrange des fées, elfes, lutins, korrigans, gnomes et autres personnages. — De Vecchi, 2003. — 128 с. — . (фр.)
• Hervé Thiry-Duval. Élevez des Lutins. — Coprur, 2005. — 104 с. — . (фр.)
• . Le petit livre des lutins. — Le pré aux clercs, 2008. — 60 с. — .
• Marie-Odile Mergnac. France, terre de sorciers ?. — Archives & culture, 2008. — (Vie d'autrefois) — . (фр.)
• . Inventaire mondial des Lutins. — Hoëbeke, 2010. — 116 с. — . (фр.)