Луї Перго

|Ukrcenter= |Примітки=

Луї Перго
Louis Pergaud
Ім'я при народженні	Louis Émile Vincent Pergaud
Народився	22 січня 1882(1882-01-22) Бельмон (Ду), Франція
Помер	8 квітня 1915(1915-04-08) (33 роки) Маршевіль-ан-Вуавр, Франція
Громадянство	Франція
Національність	француз
Діяльність	письменник
Сфера роботи	поезія і проза
Alma mater	^d
Мова творів	французька
Роки активності	1904–1915
Напрямок	реалізм, натуралізм, модернізм
Жанр	оповідання, роман, вірш
Magnum opus	«Від Лиса до Сороки», «Війна ґудзиків»
Учасник	Перша світова війна
Премії	Гонкурівська премія (1910)
Луї Перго у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

Луї́ Емі́ль Венса́н Перго́ (фр. Louis Émile Vincent Pergaud, 22 січня 1882, Бельмон (Ду), Франція — 8 квітня 1915, Маршевіль-ан-Вуавр або ж Френ-ан-Вуавр, Франція) — французький прозаїк, поет і педагог, лауреат Гонкурівської премії (1910) за роман «Від Лиса до Сороки».

Біографія

Луї Перго народився в Бельмоні (Ду), недалеко від Безансона, що у Франш-Конте. Його батько, Елі Перго (1852 — 20 лютого 1900), був парохіяльний учитель з 1877 року. 1879-го одружився з Ноемі Коллетт (1850 — 21 березня 1900), селянкою з того ж муніципалітету. Луї мав двох братів — П'єра (1880—1880) і Люсьєна Амеде (1883–1973).

Луї Перго на фронті Першої світової війни

У зв'язку з переведенням батька на нову роботу з 1889 року Луї Перго жив у селі Нан-су-Сент-Анн, а з 1891-го — в селі Гюїан-Венн.

1894 року Луї Перго закінчив початкову школу, і його першим із 85 кандидатів приймають у середню школу в Оршам-Венні.

У виборі професії Луї Перґо взяв приклад із батька: здобувши середню освіту, він у липні 1898-го подав відмінну роботу на вступ до Безансонської нормальної школи і, як перший у конкурсі абітурієнтів, став студентом. У лютому — березні 1900 року втратив обох батьків. 30 липня 1901 року Луї, третій за успішністю у своєму випуску, закінчив Нормальну школу й дістає призначення на посаду шкільного вчителя в Дюрні (Ду). На початку жовтня 1901 року він став до роботи. Наступного року Луї Перго призвали до армії. У Бельфорі він відслужив, як людина з освітою, тільки рік і у 1902-му повернувся до Дюрна.

1903 року Луї одружився з Мартою Каффо, що вчителювала в сусідньому селі Ла-Бареш. У квітні 1904 року він з допомогою бельфорського приятеля — поета Леона Дебеля, опублікував свою першу збірку віршів — «Зірниця» (L'Aube). 16 серпня того ж року народилася дочка Жизель і в листопаді померла. 1905-го, коли тривало відділення церкви і держави й реорганізація системи освіти, Луї Перго перевели на роботу в селі Ландресс того ж таки департаменту Ду. Проти того, щоб у селі працював відомий соціалістичними й антиклерикальними поглядами чоловік, виступав багато хто з місцевих жителів. Тим більше, що Перго не ходив до церкви й відмовлявся викладати в школі католицьку доктрину. 1906-го вийшла його друга поетична збірка «Квітнева трава» (L'Herbe d'avril), а рік по тому Луї, покинувши дружину, оселився в Парижі. Незабаром до нього приєдналася Дельфіна Дюбо. У столиці Перго працював спершу дрібним службовцем, потім учителем і старався віддавати якнайбільше часу літературній творчості. Багато його творів написано на основі спогадів про рідні краї — Франш-Конте.

1908 року він офіційно розлучився з Мартою Каффо, а в липні 1910 року одружився з Дельфіною Дюбо. Жили бідно. Ставши 8 грудня 1910 року лауреатом Гонкурівської премії й одержавши 5000 франків, Луї Перго переселився в трохи краще помешкання, ніж попереднє.

Коли почалася Перша світова війна, 3 серпня 1914 року Перго мобілізували. У чині сержанта він потрапив у 29 роту 166 піхотного полку, розташованого під Верденом. Там, на франко-німецькому фронті, точилася позиційна війна. У березні 1915 року Перго дістав звання молодшого лейтенанта. Увечері 7 квітня того ж року він дістав наказ о другій годині ночі піти в атаку на висоту 233. Атака виявилася невдалою. Під обстрілом Перго був поранений в ногу. Було темно, йшов дощ, і його не знайшли. Про дальшу долю письменника немає достовірних даних. Його тіла не виявлено. Найвірогідніше, що вранці, коли розвиднілося, німці підібрали письменника й помістили у лазареті, влаштованому в одній із будівель містечка Френ-ан-Вуавр. 8 квітня цю будівлю знищено вогнем французької артилерії.

Творчість

Перші дві збірки поезії Перго не мали відголосу, тож молодий літератор став писати прозу, й 1910 року у видавництві «Меркюр де Франс» вийшла його книжка «Від Лиса до Сороки», що складалася з восьми оповідань про тварин і була прикметна похмурим реалізмом. За неї він дістав Гонкурівську премію. У цій роботі можна зауважити паралель між відсутністю моралі у тварин і аморальністю людей. Можна також припустити, що Перго вдався до такого засобу, будучи переконаним антимілітаристом, яким став під час своєї армійської служби в 1902 році. Загалом прозу Перго асоціювали то з реалізмом, навіть з натуралізмом, то з модернізмом.

1911 року він випустив свою другу збірку оповідань про тварин — «Помста ворона».

1912 року вийшов роман «Війна ґудзиків». Перго описав ворогування хлопчаків із Вельрана й Лонжверна — двох сусідніх сіл. Рік у рік тривають звичайні бійки після уроків, а цього року вони набирають незвичайної форми. Починається гра у війну з чудними правилами. Після кожного з боїв переможці принижують переможених — відтинають на їхній одежі ґудзики й привласнюють як трофей. Тон оповіді спочатку гумористичний, але що далі, то тривожніший — в міру того, як до дії залучаються дорослі й стирається грань між грою і дійсністю. Цей твір став своєрідним попередником «Повелителя мух», якого Вільям Голдінг опублікував 1954 року. У «Війні ґудзиків» простежується кілька тем, розвинених в алегоричній формі. По-перше, йдеться про загальнолюдську тенденцію воювати й чинити насильство. Решта тематики пов'язана з соціально-політичним життям Третьої Французької Республіки: напружені стосунки між двома таборами — прихильників ортодоксального католицизму й антиклерикалів, реваншистські настрої в суспільстві, система освіти за методом Жуля Феррі, і таке інше.

Роман витримав понад тридцять видань, аж до 2010-х років. Його екранізовано чотири рази у франкомовному варіанті й один раз — в англомовному.

1913 року вийшов у світ «Роман про Міро, мисливського пса», написаний на матеріалі вражень автора як завзятого мисливця.

Зосібна стоїть збірка поезій «Леон Дебель: царювати» (1913). На пам'ять про свого поета-друга, що цього ж року наклав на себе руки, Перґо зібрав і видав його вірші. Написав також розлогу — на 43 сторінки — передмову.

За життя Луї Перго надруковано ще один його твір, реалістично і з хорошим гумором написаний про селян-земляків, — «Польові хлоп'ята» (1914). Всі інші вийшли у світ посмертно. Цінна — передусім своєю документальністю — передмова, яку Люсьєн Декав — близький приятель письменника, написав до його книжки «Неотеси: сільські оповідання» (1923). «Записник війни» вперше у повному обсязі вийшов 2011 року. У ньому автор занотовував події від 4 серпня 1914 до 6 квітня 1915.

У жовтні 2010 року роботи Перго стали публічним надбанням.

Пам'ять

Меморіальна таблиця на будинку № 3 на паризькій вулиці Марґерен. Написано: Луї Перґо / 1882–1915 / Ґонкурівська премія, 1910 / Загинув за Францію / У цьому будинку написав / «Війна ґудзиків» / Його друзі, квітень 1987

• На честь письменника в 1953-му засновано Літературну премію Луї Перго
• Діє літературне товариство «Друзі Луї Перго» (Les amis de Louis Pergaud) з осідком у Парижі
• Іменем одного з героїв роману «Війна ґудзиків» — Малого Жібю (Le Petit Gibus) названо французький дитячий вебжурнал, ресторан у французькому місті Ландресс і готель-шале у Французьких Альпах (місто ). Кожних канікул у місті Лаваль (департамент Майєнн) виходить туристична газета для дітей і дорослих «Le Journal du P'tit Gibus».
• Іменем Луї Перго названі школи, коледжі, ліцеї, та вулиці в таких населених пунктах і департаментах:

Початкові школи

• Валанс — Дром
• Гіпава — Фіністер
• Монлюсон — Альє
• Морто — Ду
• Нант — Атлантична Луара
• Нефшато (Вогези) — Вогези (департамент)
•  — Па-де-Кале
• Ронк — Нор (департамент)
• Сент-Ір'є-сюр-Шарант — Шаранта
• Шалабр — Од (департамент)

Коледжі

• Арк-ле-Гре — Верхня Сона
• Віллесексель — Верхня Сона
• Дозюле — Кальвадос
• Куш — Сона і Луара
• Морепа (Івлін) — Івлін
• Плессі-Робенсон — О-де-Сен
• Френ-ан-Вуавр — Мез

Ліцеї

• Безансон — Ду

Вулиці

• Париж
• Ангулем — Шаранта
• Безансон — Ду
• Бокур — Територія Бельфор
• Брон — Рона
• Валантон — Валь-де-Марн
• Віттель — Вогези
• Кротене — Жура
• Мезонз-Альфор — Валь-де-Марн
• Мейзьє — Рона
• Нальє (Вандея) — Вандея
• Нентре — В'єнна
• Планше-Ба — Верхня Сона
• Плессі-Робенсон — О-де-Сен
• Сен-Жан-де-Бре — Луаре (департамент)
• Сон (Ду) — Ду
• Шампаньє (Верхня Сона) — Верхня Сона
• Юньє — Луара

4 серпня 1921 постановлено вважати Луї Перго зниклим безвісти й зарахувати його до категорії «Загинув за Францію». Про це рішення є два записи — від 3 вересня та від 5 вересня 1921 року. Це пояснюється тим, що в першому записі помилково вказано ім'я: «Еміль Луї» замість «Луї Еміль».

На початку 1980-х мери міст Маршевіль-на-Вуаврі й Френ-на-Муаврі разом постановили звести пам'ятник Луї Перго у Френі-на-Муаврі. Задум не здійснено. 2005 року, до 90-ліття від дня загибелі письменника, поставлено пам'ятний знак — на відрізку Маршевіль-на-Вуаврі — Со-ле-Шамплон дороги D113, за 300 метрів від перехрестя з дорогою D904. На цьому знаку викарбувано слова Луїса Перґо: «Ми ще побачимо, як знову покриваються зеленню поля і зацвітають квіти»

Бібліографія

• L'Aube, 1904, збірка поезії — «Зірниця»
• L'Herbe d'avril, 1906, збірка поезії — «Квітнева трава»
• De Goupil à Margot, histoires de bêtes (prix Goncourt 1910), Éd. Le Mercure de France, Paris, 258 p. — «Від Лиса до Сороки», оповіді про тварин
• La Revanche du corbeau, nouvelles histoires de bêtes, Éd. Le Mercure de France, Paris, 1911, 253 p. — «Помста во́рона», нові оповіді про тварин
• La Guerre des boutons, roman de ma douzième année, Paris, Éd. Le Mercure de France, 1912, 344 p. — «Війна ґудзиків», роман про моє дванадцятиліття
• Le Roman de Miraut, chien de chasse, Paris, Éd. Le Mercure de France, 1913, 424 p. — «Роман про Міро, мисливського пса»
• Léon Deubel: Régner, poèmes recueillis par Louis Pergaud, Éd. Le Mercure de France, Paris, 1913, 260 p (préface de Pergaud pp. 5 à 48). — «Леон Дебель: царювати», вірші, які зібрав Луї Перґо
• Les Petits Gars des champs, in Revue des œuvres nouvelles, n° 3, mars 1914 — «Польові хлоп'ятка»
• Les Rustiques, nouvelles villageoises, préface de Lucien Descaves, Éd. Le Mercure de France, Paris, 1921, 241 p. — «Неотеси», сільські оповідання
• Lebrac bûcheron, roman inachevé, introduction d'Edmond Rocher, Éd. Le Mercure de France, Paris, 1923, 318 p. Œuvre posthume. — «Лебрак-лісоруб», незакінчений роман (видано посмертно)
• La Vie des bêtes, études et nouvelles, Éd. Le Mercure de France, Paris, 1923, 318 p. — «Життя тварин», нариси й оповідання
• Carnet de guerre, Éditions établie par Françoise Maury, Éd. Le Mercure de France, Paris, 2011 158 p. — «Записник війни»
• Lettres à Delphine. Correspondance (1907–1915), Éd. Le Mercure de France, Paris, 2014 — «Листи до Дельфіни. Кореспонденція (1907–1915)»

Є кілька видань повного зібрання творів Луї Перго, в тому числі й те, що з серії «Книжковий клуб Дідро» (Livre Club Diderot). Видавництво Le Mercure de France, передмова П'єра Гамарра, 1970. Це зібрання містить:

• De Goupil à Margot — «Від Лиса до Сороки»
• La Revanche du corbeau — «Помста во́рона»
• Le Miracle de saint Hubert — «Чудо святого Юбера»
• Le Roman de Miraut — «Роман про Міро»
• Dernières Histoires de bêtes — «Останні оповіді про тварин»
• La Guerre des boutons — «Війна ґудзиків»
• Lebrac bûcheron — «Лебрак-лісоруб»
• Les Petits Gars des champs — «Польові хлоп'ята»
• Les Rustiques — «Неотеси»
• Nouvelles villageoises posthumes — «Посмертні сільські оповідання»
• La Vie des bêtes — «Життя тварин»
• Léon Deubel — «Леон Дебель»
• Ébauches et choix de poèmes — «Чернетки і збірка віршів»

Фільмографія

Роман «Війна ґудзиків» екранізовано:

• 1936: La Guerre des gosses («Війна дітлахів», французький фільм. Режисер Жак Даруа)
• 1961: La Guerre des boutons («Війна ґудзиків»), французький фільм. Режисер Ів Робер — Приз Жана Віго, 1962
• 1994: The War of the Buttons («Війна ґудзиків»), ірландський фільм. Режисери і Грег Фіцджеральд
• 2011: La Guerre des boutons («Війна ґудзиків»), фільм вийшов 14 вересня. Режисер
• 2011: La Nouvelle Guerre des boutons]] («Нова війна ґудзиків»), фільм вийшов 21 вересня. Режисер

Література

• Люсьєн Декав. Передмова до збірки оповідань Луї Перґо «Неотеси» [Архівовано 13 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
• Сайт Товариства Луї Перґо — Association Louis Pergaud [Архівовано 28 липня 2011 у Wayback Machine.]
• Un mémoire de maîtrise.«Vive nous!»: les fondements nationalistes de la Guerre des boutons
• Gilbert Carrez. Louis Pergaud à Nans sous Sainte Anne [Архівовано 26 квітня 2009 у Wayback Machine.]

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
   d:Track:Q50358336
3. Association Louis Pergaud. 1 — L'enfance. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 2 лютого 2012.
4. 2- L'instituteur. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 2 лютого 2012.
5. 3- A Paris. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 2 лютого 2012.
6. 4- La guerre. Архів оригіналу за 3 грудня 2006. Процитовано 2 лютого 2012.
7. Люсьєн Декав. Передмова до збірки оповідань Луї Перго «Неотеси». Архів оригіналу за 13 жовтня 2016. Процитовано 30 січня 2012.
8. Перший запис про рішення вважати Перго зниклим безвісти
9. Другий запис про рішення вважати Перго зниклим безвісти
10. Сайт St. Mihiel Trip-Wire. Dreat War Society. Christina Holstein. «New Monument Near Verdun». 2005. Архів оригіналу за 18 квітня 2012. Процитовано 1 лютого 2012.
11. (див. фото на сайті L'Express Culture). Архів оригіналу за 24 вересня 2011. Процитовано 1 лютого 2012.