Леміш (ґонт)

Лемі́ш (рос. лемех), ле́мех, також «російська черепиця» (русская черепица) — в російській дерев'яній архітектурі довгасті злегка зігнуті дощечки у формі лопатки, що служать для покриття бань шатер та інших округлих форм і мають деяку схожість з черепицею.

Види лемеша: А — загострений, Б — закруглений, В — городчастий

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Леміш.

Назву отримав за схожість з лемешем плуга (рос. лемех).

Опис

Колоди рубали сокирою, оскільки при поперечному рубанні деревини її пори забиваються і стають недоступними для вологи. Переважно використовували осику — завдяки її податливості при обробці, збільшенню міцності пізніше під впливом дощу і снігу, і набуваному з часом сріблястому відливу. Вузький осиковий (чи дубовий, кленовий) тес розрубували на дрібні дощечки, кінці яких загострювали у вигляді ступінчастого клина (городчастий) або півкругом (Лампожненська церква в Архангельській області), або трикутним завершенням. Профіль лемеша має опуклу форму (по поверхні), що значно ускладнює його виготовлення і підвищує вимоги до якості деревини. Довжина одного елемента — до 50 см. Прибиваються рядами, внапусток.

У сучасному храмовому будівництві і в зодчестві Давньої Русі використовувався для покриття бань, бочок, кокошників, шатер, шиї та інших елементів покрівель («лускате оббивання»). Наприклад, 30 тисяч лемешин знадобилося для покриття Преображенської церкви.

Галерея

• Кижі, лемешева покрівля церкви Преображення Господня
• Крита лемешем баня у Москві
• Куполи та апсиди, криті лемешем. Церква Трійці у Великому Новгороді

Примітки

1. Лемех [ 12 жовтня 2019 у Wayback Machine.] // Русско-украинский словарь. 2013.
2. Валерий Агронский. [1] — С. 18. — . з джерела 10 листопада 2017
3. Виктор Францевич Волошин, Н. А. Зельтен. [2] — Вышэйшая школа, 1990. — 198 с. з джерела 10 листопада 2017
4. Юрий Алексеев, Владимир Казачинский, Виталий Бондарь. [3] / Рецензенты: Н. А. Сапрыкина, Г. А. Малоян. — М. : Ассоциация строительных ВУЗов, 2008. — С. 434. — . з джерела 10 листопада 2017
5. Б. Б. Вагнер. [4] — 2015. — С. 322. — . з джерела 10 листопада 2017
6. Э. С. Юсупов. [5] — Фонд «Ленинградская Галерея», 1994. — С. 205. з джерела 10 листопада 2017
7. Зинаида Бичанина, О. Климова. [6] — 2017. — С. 164. — . з джерела 10 листопада 2017
8. [7] / Лукин Ю. Ф. — дополненное и переработанное издание «Северной энциклопедии». — Палсен, 2017. — Т. 2. — С. 253. — . з джерела 10 листопада 2017
9. Игорь Эммануилович Грабарь. [8] — Наука, 1969. — 442 с. з джерела 10 листопада 2017
10. Михаил Исаевич Мильчик, Юрий Сергеевич Ушаков. [9] — Стройиздат, Ленинградское отд-ние, 1981. — С. 41-46. з джерела 10 листопада 2017
11. Владимир Иванович Пилявский, Алексей Алексеевич Тиц, Юрий Сергеевич Ушаков.  — Стройиздат, Ленинградское отд-ние, 1984. — С. 507. з джерела 10 листопада 2017
12. Александр Викторович Ополовников. [10] — Детская литература, 1981. — С. 126. з джерела 10 листопада 2017

Посилання

• (рос.)
• (рос.)