Ларикова Стефанка Димитрова

Стефанка Димитрова Ла́рикова (нар. 6 вересня 1922, Русе — пом. 9 березня 1992, Київ) — українська художниця декоративно-ужиткового мистецтва; член Спілки радянських художників України з 1967 року. Дружина .

Ларикова Стефанка Димитрова
Народження	6 вересня 1922(1922-09-06) Русе, Болгарія
Смерть	9 березня 1992(1992-03-09) (69 років)
	Київ, Україна
Країна	Третє Болгарське царство  Народна Республіка Болгарія  СРСР  Україна
Навчання	Національна художня академія Болгарії (1955)
Діяльність	художниця
Вчитель	^d, ^d, ^d і Іван Ненов
Працівник	Київський шовковий комбінат
Член	Спілка радянських художників України

Біографія

Народилася 6 вересня 1922 року в місті Русе (нині Болгарія). 1955 року закінчила Вищий інститут образотворчого мистецтва імені Миколи Павловича у Софії, де її педагогами були зокрема , , , Іван Ненов.

У 1956 році працювала художником Софійської текстильної експериментальної фабрики; протягом 1956—1962 років — Київського шовкового комбінату; з 1963 року — у Київській філії Всесоюзного науково-дослідного інституту технічної естетики: у 1967—1969 роках обіймала посаду провного художника-конструктора; з 1970 року виконувала замовлення монументального цеху Художього фонду України. Жила у Києві, в будинку на вулиці Уманській, № 35, квартира № 41. Померла у Києві 9 березня 1992 року.

Творчість

Працювала в галузі декоративного мистецтва (промисловий текстиль, художня кераміка) та художнього конструювання. Серед робіт:

• керамічний горельєф «Рибалки» (1954);
• керамічні грати «Птахи» (1955, Будинок болгаро-радянської дружби в Софії);

візерунки для тканин

• «Ромашки» (1958);
• «Пір'я» (1958);
• «Хвилі» (1958);
• «Листя акації» (1958);
• «Горох» (1958);
• «Широке листя» (1958);
• «Пустеля» (1958);
• «Конвалії» (1959);
• «Квіти» (1959).

художнє оформлення

• радіоприймача, радіокомбайна, дитячих фільмоскопа і колясок, світильників, хлібниць (1965);
• набору емальованого посуду «Подарунковий» для Київського заводу столових приборів імені Фелікса Дзержинського (1966);
• баянів «Тоніка» і «Тембр» (обидва — 1966);
• піаніно «Ювілейне» для Чернігівської фабрики музичних інструментів імені Павла Постишев (1967);
• магазинів у Києві:
  • «Будинок музики» (1970, чеканки, гіпсові рельєфи);
  • «Будинок подарунків» (1971, рельєфна стіна при вході, чеканки, гіпсові рельєфи, ковані ґратки);
• їдалень:
  • ззводу «Метиз» У Києві (1972—1973, керамічні горельєфи);
  • заводу газової апаратури у Сумах (1973—1975, керамічні малі форми);

чеканки

• • «Музиканти» (1970);
  • «Маски співаючих» (1971);

Авторка циклу керамічних малих форм для дитячого магазину-кафе «Золотий ключик» у Тюмені (1980—1981).

Брала участь у республіканських виставках з 1957 року, зарубіжних — з 1958 року.

Література

• Ларикова Стефанка Димитрова // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 254.;
• А. О. Іллінський. Ларикова Стефанка Димитрова // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 16 : Куз — Лев. — 712 с. — .