Острів Кікай яп 喜界島 en キャー Кяа en ききや Кікія один з островів Сацунан належить до архіпелагу Амамі розміщеного між Кюсю і

Острів Кікай (яп. 喜界島, ^[en]: キャー Кяа, ^[en]: ききや Кікія) — один з островів Сацунан, належить до архіпелагу Амамі розміщеного між Кюсю і Окінавою.

Острів Кікай


Карта Карта острова Острів Кікай


Географія
28°19′35″ пн. ш. 129°58′27″ сх. д. / 28.32639° пн. ш. 129.97417° сх. д. / 28.32639; 129.97417Координати: 28°19′35″ пн. ш. 129°58′27″ сх. д. / 28.32639° пн. ш. 129.97417° сх. д. / 28.32639; 129.97417
Акваторія	Східнокитайське море
Архіпелаг	Острови Амамі
Площа	56,93 км²
Довжина	12 км
Ширина	4 км
Країна
Японія
(Адм. одиниця)	Кікай
Населення	7 657
Острів Кікай Острів Кікай (Японія)

Кікаідзіма у Вікісховищі

Острів має площу 56,93 км² та населення приблизно 7657 осіб. Адміністративно острів належить префектурі Каґосімі і утворений містом Кікай. Значна частина острова знаходиться в межах національного парку Амамі Ґунто.

Географія

Кікай знаходиться приблизно в 25 км на схід від Амамі Осіми та приблизно в 380 км на південь від південного кінця Кюсю. Це найсхідніший острів у ланцюзі Амамі. Порівняно з Амамі Осімою та Токуносімою, Кікай є відносно рівнинним островом з найвищою точкою з висотою 214 метрів над рівнем моря. Це припіднятий кораловий острів із вапняковими скелями. На нього звертають увагу геологи, оскільки він є одним з найбільш швидкозростаючих коралових островів у світі.

Кікай має вологий субтропічний клімат (Cfa згідно з кліматичною класифікацією Кеппена) з дуже теплим літом та м’якою зимою. Сезон дощів триває з травня по вересень. Острів зазнає частих тайфунів.

Флора і фауна

Через відносну ізоляцію Кікая є домом для кількох рідкісних видів, ендемічних для самого острова, або загальніше для архіпелагу Рюкю. Однак це один з небагатьох островів Амамі, для якого отруйна змія хабу не є корінною.

Історія

Ніхонґі ряку (близько 11-12 століть) стверджує, що в 998 році Дадзайфу, адміністративний центр Кюсю, наказав Кікаідзімі (貴駕島) заарештувати нанбан (південних варварів), які у попередньому році розграбували широкі території заходу Кюсю. Вважається, що нанбанами були остров'яни Амамі.

У деяких статтях 1187 року ^[en] зазначає, що в період правління клану Тайра ^[en] з провінції Сацума втік до Кікаідзіми (貴島). Азума Каґамі також стверджує, що в 1188 році Мінамото-но Йорітомо, який незабаром став сьоґуном, направив війська, щоб заспокоїти Кікаідзіму (貴賀井島). Було зазначено, що імператорський суд був проти військової експедиції, стверджуючи, що Кікай знаходиться поза адміністрацією Японії.

З кінця 10 століття Кікай розглядалася Японією як центр південних островів.

У Кікая у 2006 році був відкритий комплекс Ґусуку. Група проведених археологічних розкопок на плато є однією з найбільших пам'яток островів Рюкю. Комплекс проіснував з 9 по 13 століття, період розквіту припав на другу половину 11 до першої половини 12 століття. Він характеризується майже повною відсутністю кераміки типу Канеку, яка переважала в прибережних громадах. Натомість були знайдені товари, ввезені з решти територій Японії, Китаю та Кореї. Також була знайдена ^[en]і, яка вироблялася на Токуносімі з 11 по 14 століття. Комплекс Ґусуку підтримує гіпотезу, що Кікай була торговим центром південних островів.

У 1306 році ^[en], заступник дзіто з району Каванабе провінції Сацума від імені клану Ходзьо, фактичного правителя сьоґунату Камакура, створив пакет документів, в якому зазначено власність, що передається у спадок членам його родини, серед яких є Кікай, разом з островами Осумі, Токара та Амамі. Після падіння сьоґунату Камакури південні острови, здається, були передані клану Сімадзу. Він претендував на дзіто Дванадцятьох островів, які обмежувались островами Осумі і Токара. Однак, коли глава клану Сімадзу Садахіса передав провінцію Сацума своєму синові Морохісі в 1363 році, він додав ще П'ять островів як території, які будуть наслідуватися, і, схоже, це стосувалося островів Амамі, включаючи Кікаідзіму.

Кікай було підкорена Королівством Рюкю. ^[en] (1471), джерелом якого був японський чернець, який відвідував Корею в 1453 році, описує Кікаідзіму як територію Рюкю. У творі 1462 року ^[en], де записано інтерв'ю з жителем острова Чеджу, який приплив до Окінави в 1456 році, йдеться про те, що Кікай чинила опір неодноразовим вторгненням Рюкю. За даними ^[en] (1650), ван Сьо Току вгамовував Кікаідзіму в 1466 році, стверджуючи, що Кікай не платить данини роками.

В результаті завоювання Сацумою Королівства Рюкю в 1609 році, Кікай підпадала під безпосереднім контроль Сацуми. Після реставрації Мейдзі острів був включений до провінції Осумі, а згодом став частиною префектури Каґосіма. Після Другої світової війни, Кікай як і інші острови Амамі була окупована Сполученими Штатами до 1953 року, коли вона повернулася під контроль Японії.

Транспорт

Кікай пов'язана регулярним поромним сполученням з Каґосімою, Амамі Осімою та іншими островами Амамі.

^[en] з'єднує острів повітряним сполученням з Амамі Осімою та Каґосімою.

Економіка

Економіка острова базується на сільському господарстві (в першу чергу, на цукровій тростині та цитрусових), а також на риболовному промислі. Сезонний туризм також відіграє роль у місцевій економіці. Промисловість обмежена переробкою цукру та виробництвом шьочю.

Стратегічне розташування

Військово-морські сили Японії підтримують важливу станцію радіоелектронної розвідки на острові. Станція була відкрита в 2006 році і вважається життєво важливою складовою MSDF's JOSIS (JMSDF інформаційна система спостереження за океаном).

Мова

Традиційна місцева мова, мова Рюкю, відома як ^[en] або , вважається зникаючою, оскільки молодь володіє нею досить обмежено, або ж використовує виключно японську мову.

Примітки

Teikoku's Complete Atlas of Japan, Teikoku-Shoin Co., Ltd., Tokyo,
Takanashi Osamu 高梨修, Rettō nan'en ni okeru kyōkai ryōiki no yōsō 列島南縁における境界領域の様相, Kodai makki Nihon no kyōkai 古代末期・日本の境界, pp. 85–130, 2010
Takanashi Osamu 高梨修, Gusuku isekigun to Kikai-ga-shima 城久遺跡群とキカイガシマ, Nichiryū Bōeki no reimei 日琉交易の黎明, pp. 121–149, 2008
Murai Shōsuke 村井章介, Chūsei kokka no kyōkai to Ryūkyū, Emishi 中世国家の境界と琉球・蝦夷, Kyōkai no Nihon-shi 境界の日本史, pp. 106–137, 1997.
Nagayama Shūichi 永山修一, Kodai chūsei ni okeru Satsuma Nantō kan no kōryū 古代・中世における薩摩・南島間の交流, Kyōkai no Nihon-shi 境界の日本史, pp. 145–150, 1997.
Takahashi Ichirō 高橋一郎, Umi no Ko-Amami 海の古奄美, Nichiryū Bōeki no reimei 日琉交易の黎明, pp. 151–181, 2008.
Ball, Desmond; Tanter, Richard (21 січня 2015). The Tools of Owatatsumi: Japan’s Ocean Surveillance and Coastal Defence Capabilities. Australia: ANU Press. с. 15. ISBN .
Endangered Languages Archive [ 6 травня 2016 у Wayback Machine.], SOAS, University of London
Ethnologue

Джерела

Eldridge, Mark. The Return of the Amami Islands: The Reversion Movement and U.S.-Japan Relations. Levington Books (2004)
Hellyer. Robert. Defining Engagement: Japan and Global Contexts, 1640-1868. Harvard University Press (2009)
Turnbull, Stephen. The Most Daring Raid of the Samurai. Rosen Publishing Group (2011)

[1] Teikoku's Complete Atlas of Japan, Teikoku-Shoin Co., Ltd., Tokyo,

[takanashi2010-2] Takanashi Osamu 高梨修, Rettō nan'en ni okeru kyōkai ryōiki no yōsō 列島南縁における境界領域の様相, Kodai makki Nihon no kyōkai 古代末期・日本の境界, pp. 85–130, 2010

[takanashi2008-3] Takanashi Osamu 高梨修, Gusuku isekigun to Kikai-ga-shima 城久遺跡群とキカイガシマ, Nichiryū Bōeki no reimei 日琉交易の黎明, pp. 121–149, 2008

[murai1997-4] Murai Shōsuke 村井章介, Chūsei kokka no kyōkai to Ryūkyū, Emishi 中世国家の境界と琉球・蝦夷, Kyōkai no Nihon-shi 境界の日本史, pp. 106–137, 1997.

[nagayama1997-5] Nagayama Shūichi 永山修一, Kodai chūsei ni okeru Satsuma Nantō kan no kōryū 古代・中世における薩摩・南島間の交流, Kyōkai no Nihon-shi 境界の日本史, pp. 145–150, 1997.

[takahashi2008-6] Takahashi Ichirō 高橋一郎, Umi no Ko-Amami 海の古奄美, Nichiryū Bōeki no reimei 日琉交易の黎明, pp. 151–181, 2008.

[OSCD-7] Ball, Desmond; Tanter, Richard (21 січня 2015). The Tools of Owatatsumi: Japan’s Ocean Surveillance and Coastal Defence Capabilities. Australia: ANU Press. с. 15. ISBN .

[8] Endangered Languages Archive [ 6 травня 2016 у Wayback Machine.], SOAS, University of London

[9] Ethnologue