Кохан Олексій Кузьмович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кохан.

Олексій Кузьми́ч Ко́хан (нар. 1 березня 1947, м. Київ, Україна) — український графік. Син Кузьми Кохана і Парасковії Депутатової, батько . Член Національної спілки художників України (1983), Українського геральдичного товариства (1992).

Кохан Олексій Кузьмич
Народження	1 березня 1947(1947-03-01) (77 років) Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Навчання	Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Діяльність	графік
Вчитель	Лящук Тимофій Андрійович, Грош Сергій Іванович, Сиротенко Олександр Іванович і Трохименко Карпо Дем'янович
Член	Національна спілка художників України
Батько	Кохан Кузьма Федорович
Мати	Депутатова Парасковія Пилипівна
Нагороди

Життєпис

Закінчив Київський художній інститут (1971; нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури; майстерня Т. Лящука, викладачі С. Грош, О. Сиротенко, К. Трохименко).

Автор (1984—1999), головний художник журналу (з 1999) «Перець» (м. Київ).

Нагороди та відзнаки

• Заслужений художник України (2007)
• Премія всеукраїнського конкурсу на найкращий ескіз Великого державного герба України (1996).^[]
• Переможець всеукраїнського конкурсу на найкращий ескіз Великого державного герба України (2020).

Доробок

Виконав понад 600 малюнків для передачі «Сатиричний об’єктив» Українського телебачення (1976—1980).

Учасник вітчизняних, закордонних мистецьких виставок та конкурсів карикатур (з 1969). Персональна — у Києві (2009).

Основні галузі — станкова і книжково-журнальна графіка, графічний дизайн. Для творчості Кохана притаманні м’який гумор, ліризм, життєрадісна фантазія і щира любов до рідної землі.

• графіка — «Слава козацьким співцям-бандуристам», «Видатний кобзар Остап Вересай. 1803–1890» (обидва — 1971), «Виростили колосок, а звітують про мішок» (1984), «Не марнуй життя!» (1987), «Повернімо українській мові літеру “ґ”» (1989), «Боже Великий, Єдиний, нашу Вкраїну храни. 22 січня — День Соборності України» (1991), «Тут був Вася...» (1995);
• ілюстраці — до книг «Хатка бджілки золотої» Б. Списаренка (1981), «Не грусти, дубок» М. Кацева (1987), «Равлик-муравлик» В. Вітька (1988), «Йшла ворона по перону» Л. Повх, «Весела абетка» Н. Забіли (обидві — 1989), «Іванко, Ігор та Василько» Л. Голоти (1990), «Веселе місто Алфавіт» Т. Коломієць (1991; 2000), «Золото України» І. Жука (1995), «Українська абетка» (1996; 2005), «Хазяйство. Українська народна пісня в записі Олени Пчілки» (1998), збірки повістей «Пес іде в світ» К. Нестлінґер (2005), «Сто грам для зайця» Б. Поліщука (2009), «Олігарх у пеклі» А. Музичука (2013; усі — Київ), «Історія українського війська» (Л., 1996);
• поштові марки — «85 років з часу проголошення об’єднання УНР і ЗУНР в єдину соборну незалежну державу», «50 років членства України в ЮНЕСКО» (обидві — 2004).

Співавтор Малого державного герба України (1992) . Автор прапора прикордонних кораблів України, розробив символіку для низки районів і міст України.

Співпрацював із видавництвами «Веселка», «Мистецтво», «Політвидав України», «Педагогічна думка», «Марка України», студією «Укрдіафільм», творчо-виробничою майстернею Спілки художників України «Агітплакат» (усі — Київ), видавництвом «Світ» (Львів).

Опублікував статті з проблем геральдики у віснику Українського геральдичного товариства «Знак»:

• «Проект герба Києва» (1993, № 2),
• «Проект київської геральдики» (1993, № 4),
• «Комплексна розробка військової символіки» (1995, № 19),
• «Герб і прапор Переяслав-Хмельницького району» (2002, № 27),
• «Герб і прапор Тетіївського району» (2003, № 31).

Окремі роботи зберігаються у Музеї книги та друкарства (м. Острог Рівненська область), Музеї гетьманства (Київ).

Примітки

1. Лілія Ржеутська. Великий герб України: нове – це добре забуте старе [ 1 березня 2022 у Wayback Machine.] // Deutsche Welle, 20.11.2020.
2. Кращий ескіз великого Державного Герба України обраний! // Tkachenko.UA. Телеграм, 19 листопада 2020

Література

• Юхимець Г. М. Кохан Олексій Кузьмович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — .