Кондакар

Кондакари — староукраїнські рукописи кондаків (див. Кондак та ікос) 11–14 ст. Усі розспівні тексти в них помічені особливими нотними знаками — кондакарним знам'ям, деякі елементи якого досить подібні до знаків грецьких нотописів (невм), однак не тотожні їм. У 14 ст. кондакарне знам'я вийшло з ужитку й було забуте. На сьогодні воно ще не розшифроване. Найстарший кондакар — «Благовіщенський» — датується 11–12 ст. і є найстарішою староукраїнською нотною книгою.

Кондакар
Мова	церковнослов'янська мова
Цей твір у Вікісховищі

Джерела та література

• Голобуцький П. В., Карадобрій Т. А. Кондакари [ 14 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — 528 с. : іл. — .

Жулковський Б. Є. Семітсько-сирійсько-грецький кондак і києво-руський кондакарний спів у західноєвропейській та американській візантиністиці й палеославістиці / Б. Є. Жулковський // Рукописна та книжкова спадщина України. - 2022. - Вип. 28. - С. 404-420 . - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/rks_2022_28_24. Жулковський Б. Давньоруський кондакарний спів у зарубіжній музичній історіографії / Б. Жулковський // Українське музикознавство. - 2013. - Вип. 39. - С. 92-114. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ukrmuz_2013_39_8.

Посилання

• Кондакар // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1962. — Кн. 2, [т. 4] : Крушельницький — Місто (початок). — С. 1103. — .
• Кондакар // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 701. — 1000 екз.
• Кондакар // Українська загальна енцикльопедія : Книга знання : в 3 т. / за ред. І. Раковського. — Львів ; Станиславів ; Коломия : Рідна школа, 1930—1933. — Т. 2 : З – Р. — С. 325. — 694 с.