Климентій Зіновіїв

Климентій Зіновіїв (також Климентій Зіновіїв син, Климентій Трясця; середина XVII ст., імовірно, Правобережна Україна — після 1717, Чернігівщина) — український письменник, представник бароко, один з перших етнографів, священник, церковний діяч, мандрівник.

Климентій Зіновіїв
Народився	17 століття
Помер	не раніше 1717
Діяльність	поет
Alma mater	Києво-Могилянська академія
Висловлювання у Вікіцитатах збірку народних прислів'їв та приказок, розміщених за алфавітом; вірші, дописані Зіновієвим пізніше. Шишацький передав рукопис Пантелеймонові Кулішу, і 1859 р. в «Руській бесіді» вийшла його розвідка «Климентий, украинский стихотворец времен гетмана Мазепы». Розширену розвідку було надруковано в січневому номері журналу «Основа» за 1861 р. Вірші Зіновієва викликали жваве зацікавлення, на них покликалися при вирішенні суперечливих питань, використовуючи як історичні свідчення очевидця. Зі збірки робив виписку народних афоризмів фольклорист і етнограф Опанас Маркевич, їх уводила в художні твори Марко Вовчок. На початку XX ст., працюючи над «Історією української літератури», Іван Франко виділив окремо розділ під назвою «Климентій Трясця і Григорій Сковорода». Учений спирався тільки на уривки віршів, наведених Кулішем, бо існувала версія, що рукопис Зіновієва загинув під час пожежі на Кулішевому хуторі. Франка приваблювало те, що вірші містять «дуже багато характерних рис для розуміння життя і побуту особливо нижчих народних верств придніпрянської України», дають «інтересний матеріал для змалювання культури початку XVIII ст.». Проводячи аналогії з Григорієм Сковородою, дослідник писав: «Літературна і соціальна фізіономія обох однаковісінька, хоч у їх інтелігенції і моральному погляді на життя величезна різниця. Оба вони були учнями Київської академії, оба провели свій вік, блукаючи по Україні та сусідніх з нею країнах, у обох у їх творах крізь старосвітську форму проблискують іскри нових почувань і поглядів, критицизму й рефлекси, зароджується тип новочасного письменника, що виступає не як речник типових поглядів маси або приписів традиційної доктрини, але як індивідуальна поява зі своїми власними поглядами, виробленими сильно розвитим індивідуальним життям і думанням». 1909 року Сергій Маслов віднайшов рукопис Зіновієва у фондах бібліотеки Київського університету св. Володимира, а 1912 року Володимир Перетц опублікував усю його поетичну спадщину. 1971 року Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні видав повністю автограф Зіновієва, тобто вірші та «приповісті посполиті». Філологи, історики, етнографи, економісти та правознавці отримали безцінний матеріал (близько 400 віршів і 24 тисячі прислів'їв та приказок), який доповнює уявлення про Україну кінця XVII — поч. XVIII ст. Збірка прислів'їв, приказок, народних афоризмів, що їх зібрав Климентій, є джерелом вивчення живої української мови кінця XVII — початку XVIII ст. Детальне дослідження поетичної мови Климентія яскраво виявляє її широку народну основу. Творчість Цінність творів Зіновієва в їхній художній якості, зумовленій жвавістю образного мислення поета й органічним засвоєнням скарбів народної мови. Він продовжив демократичні традиції української літератури, які започаткував Іван Вишенський і згодом продовжили Григорій Сковорода й Тарас Шевченко. Герої його творів — представники всіх верств і прошарків населення України. Це селяни, козаки, ремісники, духівництво (чорне й біле), торговці, музиканти, малярі, шафарі (управителі, економи), судді, підсудки тощо. З гіркотою констатує поет, що людей бідних незрівнянно більше, ніж заможних, бачить, що довкола точиться жорстока боротьба за існування, коли «чловεкъ чловέка рад бы въ εди́нъ ча́съ зъгубы́т: и ґды б мощно то моглъ бы жыва́го поглоти́тъ». Вірші «про злих людей» відкривають цілу галерею хворобливих явищ суспільної дійсності: наклепників, злодіїв, здирців, кривоприсяжників, невідплатних боржників, грабіжників, катів, скнар, волоцюг тощо. Деякі з авторових настанов інколи здаються нам суперечливими. Зокрема, він засуджує тих, хто залишає своїх панів і тікає «на слободи», де потрапляє в злидні. Серед відразливих для автора суспільних явищ є й паління тютюну, від якого Климентій просить Бога себе охоронити, «жеб несмрадными устами молитву чинити». На противагу засуджуваним автором суспільним вадам у циклі віршів «О людех добрых, побожных, милостивых, ласкавых и о страннопріємных» створюється низка позитивних та доброчесних образів. Порівняно з попереднім циклом, цей значно скромніший. Привертає увагу вірш 71 «О премѣнностях свѣтовых», де розробляється найхарактерніший для бароко мотив «vanitas»: марнотності, змінності долі. «Всяка рѣч на свѣтѣ премѣненна бываєт», «вси преходят, яко воздушныє вѣм хмуры» — констатує автор. Доброчесності тут зображені в одному комплексі з земними стражданнями: самотністю, хворобами тощо. Цілий цикл «О богатствах и о нищетах, и о нендзах, и о скорбех и о печалех и о мятежах» будується на ще одному головному бароковому мотиві: антитезі «багатство — убогість». Климентій пише про скорботи, що їх переживає людина на землі, про незбагненність життя, що декому дає багатство без жодних на те причин. Однак багатство тягне за собою й свої небезпеки та суспільну відповідальність: «за слезы убогих Бог таких караєт». Мова автора тяжіє до афористичної насиченості, він залучає фольклорних прислів'їв і приказок. Примітки Климентій Зиновіїв [ 19 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т. — К.: Дніпро, 2001. Т. 3. — Кн. 2. — Остання чверть XVII — початок XVIII ст. / Упор., резюме, приміт. В. Шевчука. — К.: Дніпро, 2001. — 576 с. — . Зинов'єв Климентій // Українські письменники: біо-бібліографічний словник: у п'яти томах. Том 1: Давня українська література (XI—XVIII ст.) / уклав Л. Є. Махновець; ред. кол.: акад. О. І. Білецький (голова) та ін. — 2-е вид., перероб. — Харків: Прапор, 2005. — С. 360—362. — 976 с. — . Русская беседа. – 1859. – Т. 5, кн. 17. – С. 79–140. Колосова В. П., Чепіга І. П. Визначна пам'ятка українського письменства [ 19 січня 2021 у Wayback Machine.] // Климентій Зіновіїв. Вірші: приповісті посполиті. / Підгот. тексту І. П. Чепіги; вступ, ст. В. П. Колосової та І. П. Чепіги; іст.- літ. ком. В. П. Колосової; Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. — Київ: Наукова думка, 1971. — 391 с. — «Пам'ятки української мови 17-18 ст. Серія художньої літератури» Зіновіїв Климентій [ 5 серпня 2021 у Wayback Machine.] // За матеріалами енциклопедичного довідника «Києво-Могилянська академія в іменах XVII—XVIII ст.» / НаУКМА. — 02.08.2011. Джерела та література Зіновіїв К. Вірші. Приповісті посполиті / ред. В. В. Німчук. Київ: Наукова думка, 1971. 389 с. Золоте чересло: книга народних ремесел, звичаїв та побуту в Україні, писана Климентієм Зіновієвим, поетом кінця XVII — початку XVIII ст. / упоряд. В. Шевчук, О. Шугай. Київ: Мистецтво, 2009. 335 с. Колосова В. П. Климентій Зіновієв: життя і творчість. Київ: Наукова думка, 1964. 203 с. Поклад Н. Що писав, то вже писав [ 29 вересня 2012 у Wayback Machine.] // Україна Молода. 1 квітня 2010 р. Небо України: поетична тритомна антологія / упоряд. В. Коломієць. Київ: Український письменник, 2001—2005. Шевченко Н. В. Зіновіїв Климентій [ 7 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. Київ: Наукова думка, 2003—2013. Т. 3. Колосова В. П. Зіновіїв Климентій // Могилянська академія в іменах XVII—XVIII ст.: енциклопедичне видання / відп. ред. В. С. Брюховецький, упоряд. З. І. Хижняк. — Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2001. — С. 227—228. Посилання Зіновіїв Климентій. Вірші. Приповісті посполиті / підг. тексту І. П. Чепіги. Київ: Наукова думка, 1971. 392 с. [ 8 червня 2019 у Wayback Machine.] на «Ізборнику». Осучаснений запис деяких віршів та короткі відомості [ 4 листопада 2008 у Wayback Machine.] на «Ізборнику» Твори Климентія Зіновіїва [ 23 січня 2020 у Wayback Machine.]