Кенаса (Галич)

Галицька кенаса — кам'яна кенаса у місті Галич Івано-Франківської області, яка була знищена у 1986 році.

Галицька кенаса
Галицька кенаса
49°07′30″ пн. ш. 24°43′45″ сх. д. / 49.12500° пн. ш. 24.72917° сх. д. / 49.12500; 24.72917Координати: 49°07′30″ пн. ш. 24°43′45″ сх. д. / 49.12500° пн. ш. 24.72917° сх. д. / 49.12500; 24.72917
Тип споруди	споруда і кенаса
Розташування	Україна, Галич
Засновник	Абраам Леонович
Початок будівництва	1830
Кінець будівництва	1830
Зруйновано	1986
Належність	караїмізм
Кенаса (Галич) (Івано-Франківська область)
Кенаса у Вікісховищі

Історія

Близько 1246 року до Галича з Криму приїхало 80 караїмських родин. Селилися вони на вулиці Караїмській і на Залукві. Перша кенаса галицької общини караїмів була збудована з дерева і була знищена у пожежі міста у 1830. На її місці караїми під керівництвом газзана Абраама Леоновича збудували нову кам'яну святиню..

Під час Першої світової війни кенаса була зруйнована. Будівля була відновлена польськими консерваційними службами у 1924—1926 роках.

У 1959 році радянська влада заборонила відправу служб у кенасі, а будівля храму використовувалась як склад та майстерні. У 1986 будівля буда зруйнована у зв'язку з планами будівництва поруч 9-поверхового будинку.

Майно кенаси вдалося урятувати завдяки попередженню, котре передав тодішній голова райвиконкому Іван Галущак. Більшість елементів інтер'єру перебуває зараз у Музеї караїмської історії та культури, створеному при Національному заповіднику «Давній Галич». У одному з приміщень музею можна побачити згорток Тори, менори, мезузу. Чотириметровий вівтар, де зберігався згорток Тори, був перевезений до Малої Кенаси у Євпаторії. Крім того кришталева люстра з кенаси Галича прикрасила відреставровану кенасу у Вільнюсі.

Архітектура

Храм являв собою приклад адаптації польської архітектури, характерної для регіону Малопольщі. Це була квадратна в плані будівля, з настінним декором у стилі класицизму. З кожної сторони, крім тильної, у верхній частині були півкруглі вікна. Головний фасад увінчував декоративний фронтон, контур якого прикрашали фігурні вази на квадратних стовпчиках. На фронтоні були барельєфи, на яких зображені зірки Давида на тлі арабески. Внутрішнє оздоблення кенаси було покрито квітковими мотивами написами польською та івритом.

Примітки

1. Karaimi. Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe. 2012. с. 17. ISBN .
2. . Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 9 лютого 2019. Процитовано 28 січня 2019.
3. Mariusz Pawelec: Obecność tematyki karaimskiej w kulturze i nauce polskiej. W: Beata Machul-Telus (red.): Karaimi. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe, 2012, s. 101, seria: Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce. . 
4. . Архів оригіналу за 28 січня 2015. Процитовано 28 січня 2019.
5. . galych.com.ua (uk-ua) . Архів оригіналу за 27 листопада 2016. Процитовано 28 січня 2019.
6. Nadia Wasilczuk. Ulica Karaimska w Haliczu. „Awazymyz”. 4 (37)/2012. 

Джерела

• Караїми Галича — історія і спадок призабутої громади [ 9 лютого 2019 у Wayback Machine.]
• Караїмській громаді Галича 770 років [ 27 вересня 2017 у Wayback Machine.]