Казимира Буйвідова

Казимира Буйвідова, власне Казіміра Буйвід, до шлюбу Клімонтович (нар. 16 жовтня 1867 у Варшаві — пом. 8 жовтня 1932 у Кракові ) — польська громадська діячка, журналістка, феміністка та атеїстка. Відстоювала жіночу освіту та виборчі права.

Казимира Буйвідова
пол. Kazimiera Bujwidowa
Народилася	16 жовтня 1867(1867-10-16)^[1] Варшава, Російська імперія
Померла	8 жовтня 1932(1932-10-08)^[1] (64 роки) Краків, Польська Республіка
Поховання	Раковицький цвинтар
Країна	Республіка Польща
Діяльність	есперантистка, активістка за права жінок
Знання мов	есперанто і польська
У шлюбі з	Одо Буйвід^[2]
Діти	^d і ^d
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Була дочкою Людвіки Щесневської та Казимира Клімонтовича з дрібної литовської шляхти. Після ранньої смерті матері батько довірив Казимиру своїй сестрі Кароліні Петронелі Клімонтович, учасниці Січневого повстання. Закінчила школу для дівчат у Варшаві, склавши іспит і здобувши кваліфікацію домашньої вчительки. Також закінчила кравецькі курси, а студенткою вивчала біологію.

У 1886 році одружилася з Одо Буйвідом і стала лаборанткою в його лабораторії. У 1893 році родина переїхала до Кракова, де Одо почав працювати в Ягеллонському університеті, а Казиміра спочатку взяла на себе керівництво, а з 1918 року керівництво Заводом з виробництва сироваток і вакцин, заснованим чоловіком. Під час Першої світової війни разом із чоловіком і старшою донькою-лікаркою керувала госпіталем для поранених вояків польських легіонів.

Соціальний активізм

З 1893 р. діяла в Товаристві народних шкіл, була співорганізаторкою і головою Краківської жіночої читальні, брала участь у створенні безкоштовних читалень для молоді. У 1890-х роках офіційно залишила римо-католицьку церкву та оголосила про свою неконфесійність, що призвело до соціального остракізму щодо Буйвідів у консервативному середовищі Кракова. У 1896–1906 роках очолювала Товариство жіночих гімназійних шкіл, що призвело до створення першої гімназії для дівчат у Польщі з програмою та атестатом зрілості, еквівалентними тим, які були в чоловічих гімназіях. Казимира Буйвід ініціювала кампанії з написання індивідуальних і колективних заяв жінок на право навчання – результатом цього став прийом перших студенток у 1896 році. У 1904 році вона подала петицію до Національного сейму, а в 1910 році до Державної ради у Відні — петицію про рівність жінок в університетах. У 1908 році взяла участь у виборчій кампанії Марії Дулемянки – першої жінки-кандидатки до народного сейму. У 1910 р. як делегатка від Галичини брала участь у конгресі жіночих справ у Парижі. У 1912 році була делегаткою Першого австрійського конгресу з питань виборчих прав жінок. Під час Першої світової війни відійшла від активної громадської діяльності, зокрема через хронічну хворобу. Буйвід брала участь у боротьбі за право голосу жінок, особливо активно підтримувала виборчу кампанію Марії Дулем’янки. Організувала середні школи для дівчат, щоб потім їм було легше вступати до університету.

Журналістська діяльність

Одо та Казіміра Буйвіди брали участь у реконструкції замку Вавель, за що отримали пам'ятну цеглу

Могила Буйвидів на Раковицькому цвинтарі в Кракові

У 1902–1907 рр. співпрацювала з журналом « Нова Реформа », а в 1907–1911 рр. — з журналом «Стер», друкувалася в "Новому Слові". Була авторкою феміністичних памфлетів: «Права вчителя» з 1903 р., «Чи жінка повинна мати однакові права з чоловіком» з 1909 р., «При зародженні жіночого питання» з 1910 р., «Про прогресивний і непрогресивний жіночий рух у Галичині з 1910 р.»,1913 рік. Виступала з питань навчання і виховання дітей — у 1903 р. видала брошуру «Народні доми», а в 1905 р. — «Реформа виховання та охорони дитинства». У січні 1919 року опублікована "Програмна декларація жінок щодо майбутніх виборів до законодавчого сейму".

Пам'ять

1 грудня 2021 року міська рада Кракова ухвалила рішення про заснування нагороди Казимири Буйвідової, яка має бути відзнакою для жінок, які здійснюють інноваційні ініціативи, працюють для зміцнення інших жінок, беруть участь у покращенні життя місцевих громад і є натхненням для молодого покоління дівчат і хлопців.

Бібліографія

• Катерина Дормуш, «Казимира Буйвідова 1867-1932. Життя та громадсько-освітня діяльність», вид. Краків, 2002
• Анна Кізелл, Казіміра Буйвідова. Я відчуваю себе людиною, тому вимагаю прав людини! [у:] Ева Фургал (вид.), Краківська жіноча стежка. Емансипаційний путівник для жінок у Кракові, Fundacja Przestrzeń Kobiet, Краків 2009, 1-е видання,
• Bujwidowa Kazimiera. Polski Słownik Biograficzny. Т. Brożek Jan – Chwalczewski Franciszek. Kraków: – Skład Główny w Księgarniach . 1937. с. 111–112. Перевидання: Національний інститут ім Оссолінський, Краків 1989,

Виноски

1. Frauen in Bewegung 1848–1938 — Österreichische Nationalbibliothek, 2006.
   d:Track:Q74594652d:Track:Q304037d:Track:Q98287649
2. Gorecka H., Korĵenkov A. Nia diligenta kolegaro: Biografioj de 200 eminentaj esperantistoj — Litova Esperanto-Asocio, Sezonoj, 2018. — 500 екз.
   d:Track:Q15052619d:Track:Q12348696d:Track:Q4049337d:Track:Q12351828d:Track:Q50605011
3. Kazimiera Bujwidowa patronką nowej krakowskiej nagrody – parlamentarny.pl (пол.)

Посилання

• Публікації Казіміри Буйвідової на сайті Polona.pl
• Тексти Казимири Буйвідової в бібліотеці Wolne Lektury