Зачароване місце

«Зачароване місце» — повість Миколи Васильовича Гоголя з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки».

Зачароване місце
рос. Заколдованное место
Форма	оповідання
Автор	Гоголь Микола Васильович
Мова	російська
Опубліковано	1832
Попередній твір	Іван Федорович Шпонька та його тітонька
Цей твір у Вікісховищі
Цей твір у  Вікіджерелах

Історія публікації

Надрукована вперше у 1832 році у другій книжці «Вечори на хуторі біля Диканьки». Рукопис невідомий. Його відсутність унеможливлює точне датування твору. Спираючись на те, що «Зачароване місце» має підзаголовок «Бувальщина, розказана дяком ***ської церкви», яким позначено «Вечір проти Івана Купала» та «Запропаща грамота», і викладено в тій же манері, передбачається, що це твір належить до групи ранніх повістей «Вечорів» і написано його у 1829—1830 роках. У повісті сплітаються два основні мотиви: добування скарбу та дії чортів в «обманних» («зачарованих») місцях.

Сюжет

Оповідач пояснює,

Повість відноситься до того часу, коли він був ще дитиною. Батько з одним із синів поїхав у Крим продавати тютюн, залишивши вдома жінку і трьох синів та діда стерегти баштан — діло прибуткове, подорожніх багато, а всього краще — чумаки, що розказували дивні історії. Якось під вечір приходить кілька возів з чумаками, та всіма старими дідовими знайомими. Перецілувались, закурили, пішла розмова, а там і гостинці. Хоче дід, щоб внуки танцювали, гостей тішили, та недовго терпів, сам пішов. Танцював дід славно, такі кренделі виробляв, що диво, поки не дійшов до одного місця, біля грядки з огірками. Тут ноги його стали. Лаявся, і знову починав — без толку. Ззаду хтось засміявся. Подивився, а місця не взнає: і баштан, і чумаки — все зникло, кругом одне поле. Все ж зрозумів, де він, за поповим городом, за гумном волосного писаря. «Ось куди затягла нечиста сила!» Став вибиратись, місяця немає, знайшов у темноті доріжку. На могилці поблизу спалахнув вогник, і другий трохи далі. «Скарб!» — вирішив дід і навалив для примітки гілляку, оскільки заступа при собі не мав. Пізно повернувся він на баштан, чумаків не було, діти спали.

Повествование относится к тому времени, когда он был ещё ребёнком. Отец с одним из сыновей уехал в Крым продавать табак, оставив дома жену и трёх сыновей да деда стеречь баштан — дело прибыльное, проезжих много, а всего лучше — чумаки, что рассказывали диковинные истории. Как-то к вечеру приходит несколько возов с чумаками, да все старинными дедовыми знакомцами. Перецеловались, закурили, пошёл разговор, а там и угощение. Потребовал дед, чтоб внуки плясали, гостей потешили, да недолго терпел, сам пошёл. Плясал дед славно, такие кренделя выделывал, что диво, покуда не дошёл до одного места, близ грядки с огурцами. Здесь ноги его стали. Бранился, и снова начинал — без толку. Сзади кто-то засмеялся. Огляделся, а места не узнает: и баштан, и чумаки — всё пропало, вокруг одно гладкое поле. Все ж понял, где он, за поповым огородом, за гумном волостного писаря. «Вот куда затащила нечистая сила!» Стал выбираться, месяца нет, нашёл в темноте дорожку. На могилке поблизости вспыхнул огонёк, и другой чуть поодаль. «Клад!» — решил дед и навалил для приметы изрядную ветку, поскольку заступа при себе не имел. Поздно вернулся он на баштан, чумаков не было, дети спали.

Наступного вечора, захопивши заступ і лопату, попрямував до попового городу. Ось за всіма прикметами вийшов у поле на давнє місце: і голубник стирчить, а гумна не видно. Пішов ближче до гумна — пропала голубниця. А тут припустив дощ, і дід так і не знайшов місця, прибіг із лайкою назад. Назавтра ввечері пішов він із заступом прокопати нову грядку. Все впізнав він: і гумно, і голубник, і могилку з наваленою гіллякою. На могилі лежав камінь. Обкопавши, дід відвалив його і хотів був понюхати тютюн, як хтось чхнув у нього над головою. Озирнувся — нема нікого. Взявся дід копати і знайшов казан. «А, голубчику, ось де ти!» — вигукнув дід. Те саме сказав і пташиний ніс, і бараняча голова з верхівки дерева, і ведмідь. «Та тут страшно слово сказати», — промимрив дід, а слідом за ним і пташиний ніс, і голова барана, і ведмідь. Дід хоче бігти — під ногами крутячи без дна, над головою гора нависла. Дід кинув казан, і все стало як і раніше. Вирішивши, що нечиста сила тільки лякає, він схопив казан і кинувся тікати.

О цій порі на баштані і діти, і мати, що прийшла, дивувалися, куди подівся дід. Повечерявши, пішла мати вилити гарячі помиї, а назустріч їй бочка повзе: видно, хтось із дітей, пустуючи, штовхає її ззаду. Мати хлюпнула в неї помиями. Виявилося, що то дід. Відкрили дідів казан, а в ньому сміття і «соромно сказати, що таке». З тих пір заклявся дід вірити чортові, прокляте місце загородив тином, а коли найняли поле під баштан сусідні козаки, на зачарованому місці сходило таке, що й розібрати не можна: кавун не кавун, гарбуз не гарбуз, огірок не огірок… чорт знає що!

Примітки

1. . feb-web.ru. Архів оригіналу за 9 квітня 2009. Процитовано 16 серпня 2019.
2. «Заколдованное место»: краткое содержание повести. РИА Новости. 27 лютого 2009. Архів оригіналу за 22 березня 2012. Процитовано 13 серпня 2010.

Література

• Бланк К. По заколдованным местам Гоголя // Новое лит. обозрение. — М., 1995. — № 11. — С. 177—179
• Фаустов А. Заколдованное место у Гоголя и Пушкина: несколько замечаний // Гоголеведческие студии. — Ніеин, 2000. — Вып. 5. — С. 150—155.
• Мотив заколдованного места в малороссийских циклах Н. В. Гоголя: от описаний к поискам первопричины // Известия Саратовского университета. Новая серия. Серия Филология. Журналистика. — 2012. — № 4 (12 липня). — С. 61—64. з джерела 18 лютого 2022. Процитовано 18 лютого 2022.