Едіньйо

Едіньйо (порт. Edinho, нар. 5 червня 1955, Ріо-де-Жанейро) — бразильський футболіст, що грав на позиції захисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Едіньйо
Едіньйо
Едіньйо в складі «Удінезе». 1984 рік.
Особисті дані
Народження	5 червня 1955(1955-06-05) (69 років)
	Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Зріст	180 см
Вага	77 кг
Громадянство	Бразилія
Позиція	захисник
Юнацькі клуби
1969-1972	«Флуміненсе»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1973–1982 «Флуміненсе» 88 (11) 1982–1987 «Удінезе» 138 (22) 1987–1988 «Фламенго» 11 (0) 1988–1989 «Флуміненсе» 23 (3) 1989–1990 «Греміо» 12 (1)
Національна збірна
Роки Збірна І (г) 1977–1986 Бразилія 59 (3)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1991 «Флуміненсе» 1992 «Ботафогу» 1993 «Флуміненсе» 1993–1994 «Марітіму» 1994–1995 «Фламенго» 1996 «Віторія» (Салвадор) 1997 «Португеза Деспортос» 1998 «Флуміненсе» 1998 «Греміо» 2002–2003 «Гояс» 2003 «Віторія» (Салвадор) 2003 «Баїя» 2004–2005 «Бразильєнсе» 2005 «Атлетіку Паранаенсе» 2005 «Спорт Ресіфі» 2006 «Португеза Деспортос» 2008 2010 2010–2011 «Гуаратінгета»
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Виступав, зокрема, за клуб «Флуміненсе», а також національну збірну Бразилії.

Клубна кар'єра

Народився 5 червня 1955 року в місті Ріо-де-Жанейро. Вихованець футбольної школи клубу «Флуміненсе». Дорослу футбольну кар'єру розпочав 1973 року в основній команді того ж клубу, в якій провів десять сезонів, взявши участь у 88 матчах чемпіонату. У складі «Флуміненсе» Едіньйо став частиною команди, названої «Триколор-Машина» за те, що клуб виграв три титули чемпіонату штату Сан-Паулу за 5 років, при цьому у фіналі останнього чемпіонату штату 1980 року в матчі з «Васко да Гамою», Едіньйо забив вирішальний гол, принісши перемогу в турнірі своїй команді.

У 1982 році Едіньйо перейшов до італійського клубу «Удінезе», де провів 5 років, два з яких разом зі своїм співвітчизником Зіко, будучи одним з лідерів команди. Едіньйо взяв участь в одному з найкращих періодів фріульської команди, загалом провів 138 ігор чемпіонату, забивши 22 голи (з них 10 — з пенальті).

У 1987 році Едіньйо повернувся до Бразилії, перейшовши у «Фламенго», після чого знову недовго пограв за «Флуміненсе». За два періоди виступів за рідний клуб Едіньйо зіграв у 358 іграх і забив 34 голи.

Завершив ігрову кар'єру у команді «Греміо», за яку виступав протягом 1989—1990 років. Протягом цих років виборов титул володаря Кубка Бразилії.

Виступи за збірну

Едіньйо був у складі олімпійської збірної, яка виграла золоту медаль на Панамериканських іграх 1975 року в Мехіко і була учасником футбольного турніру на Олімпійських іграх 1976 року у Монреалі.

1977 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Бразилії.

У складі збірної був учасником трьох чемпіонатів світу — 1978 року в Аргентині, на якому команда здобула бронзові нагороди, чемпіонату світу 1982 року в Іспанії, де разом з командою здобув «срібло», та чемпіонату світу 1986 року у Мексиці, на якому взяв участь у всіх матчах у стартовому складі, був капітаном команди і забив один гол у ворота збірної Польщі, але команда вилетіла вже на стадії чвертьфіналу від французів , після чого Едіньйо завершив виступи за збірну.

Також виступав з командою на розіграші Кубка Америки 1979 року, на якому команда здобула бронзові нагороди, та Мундіаліто у 1981 році, ставши фіналістом змагань.

Загалом протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 10 років, провів у її формі 59 матчів, забивши 3 голи.

По завершенні ігрової кар'єри грав за збірну Бразилії з пляжного футболу, з якою став переможцем домашнього домашнього чемпіонату світу 1996 року, на якому був визнаний також найкращим гравцем.

Кар'єра тренера

Розпочав тренерську кар'єру невдовзі по завершенні кар'єри гравця, 1991 року, очоливши тренерський штаб клубу «Флуміненсе», і виграв з клубом того ж року Кубок Гуанабара. Потім він тренував «Ботафогу» і знову «Флу», вигравши з ним ще один Кубок Гуанабара.

Згодом протягом 1993–1994 років очолював тренерський штаб португальського клубу «Марітіму», а 1994 року прийняв пропозицію попрацювати у клубі «Фламенго».

1996 року був запрошений керівництвом клубу «Віторія» (Салвадор) очолити його команду, з якою виграв чемпіонат штату Баїя. Надалі тренував ряд бразильських клубів, але домігся успіху лише в 2002 році з «Гоясом» і в 2005 році з «Атлетіку Паранаенсе», виграючи чемпіонати штатів, а також у 2004 році Едіньйо вивів «Бразильєнсе» в Серію А чемпіонату Бразилії.

Останнім місцем тренерської роботи був клуб «Гуаратінгета», головним тренером команди якого Едіньйо був з 2010 по 2011 рік.

Титули і досягнення

Як гравця

• Володар Кубка Бразилії (1):

«Греміо»:

• Переможець Ліги Каріока (3):

«Флуміненсе»: 1975, 1976, 1980

• Переможець Ліги Гаушу (1):

«Греміо»: 1989

• Переможець Панамериканських ігор:
• Бронзовий призер чемпіонату світу: 1978

Як тренера

• Переможець Ліги Баїяно (1):

«Віторія» (Салвадор): 1996

• Переможець Ліги Гояно (1):

«Гоясом»: 2002

• Переможець Ліги Паранаенсе (1):

«Атлетіку Паранаенсе»: 2005

Особисті

• Володар Срібного м'яча Бразилії: 1982

Примітки

1. . Terceiro Tempo. Архів оригіналу за 5 березня 2021. Процитовано 19 березня 2021.
2. Accadde oggi — Edinho. 5 giugno 2020. Процитовано 3 вересня 2020.
3. Livro Fluminense Football Club: história, conquistas e glórias no futebol, página 152, por Antonio Carlos Napoleão (2003).
4. . FIFA. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 6 листопада 2017.
5. . Архів оригіналу за 3 грудня 2016. Процитовано 25 жовтня 2018.
6. . Rec.Sport.Soccer Statistics Foundation. Архів оригіналу за 1 березня 2020. Процитовано 6 листопада 2017.
7. Чемпіонат світу 1996 на rsssf [ 1 листопада 2012 у Wayback Machine.] (англ.)

Посилання

• на сайті ФІФА (англ.)

• Едіньйо на сайті transfermarkt.com (англ.)
• Едіньйо на сайті National-Football-Teams.com (англ.)
• Профіль футболіста на сайті soccerway.com (англ.) (нім.)
• Едіньйо на sambafoot.com (англ.)
• Едіньйо на Olympedia.org (англ.)