Дятел-коротун смугастокрилий

Дятел-коротун смугастокрилий
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Дятлоподібні (Piciformes) Родина: Дятлові (Picidae) Рід: Дятел-коротун (Meiglyptes) Вид: Дятел-коротун смугастокрилий
Біноміальна назва
Meiglyptes tristis (Horsfield, 1821)
Підвиди
(Див. текст)
Синоніми
Picus tristis
Посилання
Вікісховище: Meiglyptes tristis Віківиди: Meiglyptes tristis МСОП: 22727206

Дя́тел-короту́н смугастокрилий (Meiglyptes tristis) — вид дятлоподібних птахів родини дятлових (Picidae). Мешкає в Південно-Східній Азії.

Опис

Смугастокрилий дятел-коротун

Довжина птаха становить 17-18 см, вага 31-50 г. У самців спина і верхні покривні пера хвоста смугасті, поцятковані чорними і білувато-охристими смугами, нижня частина спини і надхвістя рівномірно білувато-охристі. Крила чорні, поцятковані білувато-охристими смугами, на кінчиках крил і на внутрішніх опахалах махових пер смуги більш широкі. Хвіст чорний, поцяткований вузькими білувато-охристими смугами. Нижня частина тіла смугаста, поцяткована чорними і білувато-охристими смугами. На верхній частині грудей і боках смуги більш вузькі, на верхній частині живота темні смуги зливаються в бурувату або чорну пляму. Нижня сторона крил чорнувато-бура, нижні покривні пера крил світло-білувато-охристі. Нижня сторона хвоста бура, поцяткована вузькими охристими смужками.

Голова, шия і короткий чуб на тімені світло-охристі, сильно поцятковані вузькими чорними смужками, на лобі вони менш чіткі або відсутні. Обличчя блідо-охристе. У самців під дзьобом є короткі темно-червоні "вуса", у самиць вони відсутні, ця частина голови у них смугаста, як і її решта. Райдужки карі, дзьоб відносно довгий. чорний, лапи сірі або зеленуваті.

Представники підвиду M. t. tristis вирізняються більш вузькими смужками на верхній частині тіла, також що вона є більш білуватою, натомість нижня частина тіла є більш чорною. Боки зверху місцями поцятковані більшими плямами.

Підвиди

Виділяють два підвиди:

• M. t. grammithorax (Malherbe, 1862) — Малайський півострів, острови Суматра, Ніас, Банка, ^[en] і Калімантан;
• M. t. tristis (Horsfield, 1821) — захід Яви.

Деякі дослідники виділяють підвид M. t. grammithorax у окремий вид Meiglyptes grammithorax.

Поширення і екологія

Смугастокрилі дятли-коротуни мешкають в М'янмі, Таїланді, Малайзії, Індонезія і Брунеї. Вони живуть у первинних і второнних вологих і сухих тропічних лісах, на узліссях і галявинах, на старих каучукових плантаціях і в садах. Зустрічаються парами, переважно в низовинах, місцями на висоті до 1100 м над рівнем моря. Живуться мурахами та іншими комахами, яких шукають на гілках, стовбурах і серед листя в кронах дерев, при цьому часто звішуючись вниз головою, як синиці. Політ прямий. Сезон розмноження триває з березня по липень. Смугастокрилі дятли-коротуни гніздяться в дуплах дерев, на висоті від 2 до 15 м над землею. В кладці 2 яйця.

Збереження

МСОП класифікує обидва підвиди смугастокрилого дятла-короткуна як два окремі види. При цьому, підвид M. t. grammithorax класифікується як такий вид, що не потребує особливих заходів зі збереження, а натомість номінативний яванський підвимд перебуває під загрозою зникнення. За оцінками дослідників, популяція підвиду M. t. tristis становить від 1000 до 2500 дорослих птахів. Їм загрожує знищення природного середовища.

Примітки

1. BirdLife International (2016). Meiglyptes tristis: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 16 лютого 2023
2. Horsfield, Thomas (1821). Systematic arrangement and description of birds from the island of Java. Transactions of the Linnean Society. 13: 133–200 [177]. doi:10.1111/j.1095-8339.1821.tb00061.x.
3. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — .
4. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Woodpeckers. IOC World Bird List Version 13.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 16 лютого 2023.
5. BirdLife International (2016). Meiglyptes grammithorax: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 16 лютого 2023

Джерела

• Hans Winkler, David A. Christie and David Nurney: Woodpeckers. A Guide to the Woodpeckers, Piculets and Wrynecks of the World. Pica Press, Robertsbridge 1995, , S. 72–73, 230–231.