Дуже старий народ

Дуже старий народ (англ. The Very Old Folk) — назва, яку видавці дали оповіданню, знайденому в листі, надісланому ^[en] американським письменником-фантастом Говардом Лавкрафтом 3 листопада 1927 р. Уперше опублікований у невеликому прес-журналі «Scienti-Snaps», у випуску літа 1940.

«Дуже старий народ»

Автор	Говард Лавкрафт
Країна	США
Мова	англійська
Жанр	література жахів
Видано	1940
Видано українською	Видавництво Жупанського
Перекладач(і)	Остап Українець
Попередній твір	Барва з позамежжя світу
Наступний твір	Історія Некрономікона

Сюжет

Це запис сну, де головний герой — римський військовий урядовець у країні Васкон поблизу Помпело. Щороку цю місцевість спустошують жахливі люди з пагорбів, які викрадають мешканців і виконують жорстокі ритуали в суботу. Оповідач хоче очолити військову експедицію, щоб розгромити цих гірських людей, оскільки відчуття наближення зла охопило село через заворушення між городянами та гірськими жителями. Ці горяни приїхали торгувати, але декого з них вбивають, і згодом, до настання суботи, ніхто не зникає безвісти. Вторгненням керує місцевий син римських батьків. Коли римляни наближаються до місця проведення суботніх ритуалів, на них нападає щось страшне, і в одну мить відбуваються жахливі речі:

«Він наклав на себе руки, коли коні заіржали… Він, який народився і прожив усе своє життя в цьому краї, і знав, про що шепочуться люди на пагорбах. Всі смолоскипи почали тьмяніти, і крики переляканих легіонерів змішалися з безперервним іржанням прив'язаних коней. Повітря відчутно похолоднішало, більш раптово, ніж зазвичай на межі листопада, і, здавалося, було збурене жахливими хвилями, які я не міг не пов'язати з биттям величезних крил».

Оригінальний текст (англ.)

"He had killed himself when the horses screamed... He, who had been born and lived all his life in that region, and knew what men whispered about the hills. All the torches now began to dim, and the cries of frightened legionaries mingled with the unceasing screams of the tethered horses. The air grew perceptibly colder, more suddenly so than is usual at November's brink, and seemed stirred by terrible undulations which I could not help connecting with the beating of huge wings."

Історія закінчується тим, що оповідач прокидається і стверджує, що «це був найяскравіший сон за останні роки, що черпає з криниць підсвідомості, давно недоторканих і забутих» (англ. it was the most vivid dream in years, drawing upon wells of the subconscious long untouched and forgotten).

Навіювання

Розповідь про язичницьке зло в Римській імперії, являє собою Верґіліанський умонастрій у купе з примарними фантазіями, звичними напередодні шабашу і Дня всіх святих. У ньому зустрічаються теми історичності, політизованості, віщого сну, стародавнього зла і відчуженості. Розповідь написана в оповіданні від першої особи, де герой уві сні бачить спогади людини з минулого, обставини смерті якої мають величезний потенціал жаху. Враження походять від поеми «Енеїда», згадану Лавкрафтом в оповіданні, як зроблену в невідомому перекладі, що ближче до того, який написав Публій Вергілій Марон.

Література

• Joshi, S.T.; Schultz, David E. (2004). An H.P. Lovecraft Encyclopedia (англійською) . Hippocampus Press. ISBN .
• Дуже старий народ на сайті hplovecraft.com

Примітки

• (англ.)