Диноцерати Час існування Палеоцен еоцен Біологічна класифікаціяДомен Ядерні Eukaryota Царство Тварини Animalia Тип Хордо

†Диноцерати
Час існування: Палеоцен- еоцен

().

Біологічна класифікація

Домен:	Ядерні (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Інфратип:	Хребетні (Vertebrata)
Клас:	Ссавці (Mammalia)
Підклас:	Звірі (Theria)
Інфраклас:	Плацентарні (Eutheria)
Надряд:	Лавразіотерії (Laurasiatheria)
Ряд:	†Диноцерати (Dinocerata) Marsh, 1872

Родини і роди

Uintatheriidae

Посилання

Вікісховище:	Dinocerata
EOL:	4472167
Fossilworks:	308276

Диноцера́ти (лат. Dinocerata) — невеликий, повністю вимерлий ряд архаїчних рослиноїдних ссавців середніх і великих розмірів, що жили з пізнього палеоцену по пізній еоцен в Азії та Північній Америці. Систематичне положення групи до кінця не з'ясовано, зазвичай диноцерати вважаються ранньою гілкою копитних. Відомо близько 6 родів, що складаються в 1—3 родини.

Етимологія

Назва ряду походить від грецьких слів deinós — «жахливий» і kéras — «ріг» і перекладається приблизно як «страшнорогі».

Поширення

Найімовірніше, ряд має азійське походження. В Азії його представники відомі починаючи з пізнього палеоцену, ще задовго до закінчення цієї епохи вони проникають і на північноамериканський континент. Надалі деякі диноцерати могли повернутися назад до Азії. У Північній Америці ці тварини мешкали майже до самого кінця середнього еоцену, а в Азії їх спеціалізовані представники затримуються до пізнього еоцену.

Опис

Всі відомі диноцерати — тварини середнього або великого розміру, що досягали розмірів від ведмедя до невеликого слона і мали масу від 175 кг до 3-4,5 т.

Черепи ранніх і пізніх представників групи володіють різними пропорціями. Довжина лицьового відділу може бути як меншою, так і майже дорівнювати довжині мозкового. Очниця позаду без кісткової дуги, широко відкрита; верхні заочноямкові відростки дуже малі, нижніх немає. Слухові бульбашки відсутні, не повністю закостеніла. Виличні дуги розсунуті в сторони в різному ступені. Череп ранніх форм завдовжки близько 30 — 45 см (Prodinoceras), пізніх — до 95 см (Eobasileus).

Не виключено, що роги диноцератів були обтягнуті шкірою, як у жирафів. Верхні ікла розвинулися до вельми великих розмірів і були одним з проявів статевого диморфізму. Натомість верхні різці були атрофованими. Щоб споживати їжу, у них була ймовірно дуже рухлива верхня губа або навіть короткий хобот. Статура була масивною, п'ятипалі кінцівки відносно короткими та сильними. У примітивних родів передні кінцівки були напівпальцеходячими, задні — стопоходячими. У просунутих форм всі пальцеходячі, з копитоподібними фалангами.

Спосіб життя

Про спосіб життя диноцератів судити складно. Попри збільшені ікла, лофодонтні щічні зуби свідчать про рослиноїдну дієту. Найдревніші диноцерати, однак, цілком могли бути й всеїдними. Зубний апарат більш пізніх представників вже відносно спеціалізований. Низькі коронки щічних зубів вказують на те, що тварини не могли харчуватися грубою їжею і споживали тільки м'яку рослинність. При закритті щелеп верхні та нижні зуби змикалися в міцний замок, що виключає виражені передньо-задні й бічні рухи щелеп. Таким чином, їжа в основному не перетиралася, а просто розчавлювалася силою щелепної мускулатури. Шаблеподібні ікла диноцерати могли використовувати при добуванні корму, а також як у боях за самиць.

Вимирання

Диноцерати були одними з перших по-справжньому великих ссавців. Очевидно, таких розмірів вони зуміли досягти тому, що ніша великих рослиноїдних тварин у палеоцені була вільна, і серйозні конкуренти в них були відсутні. У ході своєї еволюції диноцерати не змогли дати значного різноманіття форм, а кількість їх родів була обмеженою. Незважаючи на це, аж до повного зникнення наприкінці еоцену вони практично завжди заступали у своїх екосистемах місця найбільших фітофагів. Дрібні еоценові диноцерати взагалі не відомі. Ймовірно, вони просто не змогли б конкурувати з новими, більш прогресивними групами копитних.

До згасання диноцератів призвів збіг низки несприятливих обставин. По суті своїй вони були тваринами архаїчними, володіли консервативним планом будови й невисокими адаптивними здібностями. Поки клімат був теплим і вологим, ці звірі процвітали, розселялися і збільшувалися у розмірах. Однак принципових змін у їхній морфології не відбувалося, а громіздким тілом продовжував керувати маленький і слаборозвинений головний мозок. Коли природні обставини стали мінятися, поступово почали зникати групи, що не зуміли пристосуватися до нових умов. Серед них опинилися і диноцерати. Не виключено, що їх зникненню сприяла і конкуренція з першими великими непарнопалими, що з'явилися до кінця еоценової епохи.

Класифікація

Спорідненість групи в межах Placentalia історично була суперечливою. Філогенетичне дослідження 2015 року відновило Dinocerata як частину Laurasiatheria, тісно пов'язану з парнокопитними та , причому Dinocerata поміщено як сестринську групу до південноамериканської групи копитних Xenungulata. Тісні спорідненості з Xenungulata були вперше запропоновані в 1985 році, причому запропонована клада, що містить обидві групи під назвою Uintatheriamorpha, хоча інші автори припускають, що ці подібності, ймовірно, пов'язані з конвергенцією.

Dinocerata зазвичай поділяють на дві родини: Prodinoceratidae, що містить найпримітивніший рід Prodinoceras, деякі автори також вирішили включити рід Probathyopsis, і Uintatheriidae, що містить усі інші роди. Члени Prodinoceratidae, ймовірно, є предками Uintatheriidae. Рід азійських уінтатеріїв Gobiatherium часто відносять до окремої підродини Gobiatheriinae, а всі інші уінтатерії належать до підродини Uintatheriinae.

Ряд Dinocerata
- Родина
  - ?
- Родина Uintatheriidae
  - Bathyopsis
  - Tetheopsis

Примітки

Burger, Benjamin J. (2015). The systematic position of the saber-toothed and horned giants of the Eocene: the Uintatheres (Order Dinocerata) (PDF). Utah State University Uintah Basin Campus, Vernal, UT, 84078, United States Of America.
Croft, Darin A.; Gelfo, Javier N.; López, Guillermo M. (30 травня 2020). Splendid Innovation: The Extinct South American Native Ungulates. Annual Review of Earth and Planetary Sciences (англ.). 48 (1): 259—290. doi:10.1146/annurev-earth-072619-060126. ISSN 0084-6597.
Holroyd, Pa; Rankin, Bd (2014). Additions to the latest Paleocene Buckman Hollow local fauna, Chappo Member of the Wasatch Formation, Lincoln County, southwestern Wyoming. Palaeontologia Electronica (англ.). doi:10.26879/432. ISSN 1094-8074.
Lucas, Spencer G. (February 2001). Gobiatherium (Mammalia: Dinocerata) from the Middle Eocene of Asia: Taxonomy and biochronological significance. Paläontologische Zeitschrift (англ.). 74 (4): 591—600. doi:10.1007/BF02988166. ISSN 0031-0220.

Джерела

Черепанов Г. О., Иванов А. О. Ископаемые высшие позвоночные. Изд СПбГУ. 2001 (2007).
T. S. Kemp: The Origin & Evolution of Mammals. Oxford University Press, Oxford, 2005.
S. G. Lucas and R. M. Schoch. 1998. Dinocerata. In C. M. Janis, K. M. Scott, and L. L. Jacobs (eds.), Evolution of Tertiary Mammals of North America 1:284-291.

Це незавершена стаття про викопних ссавців.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Burger, Benjamin J. (2015). The systematic position of the saber-toothed and horned giants of the Eocene: the Uintatheres (Order Dinocerata) (PDF). Utah State University Uintah Basin Campus, Vernal, UT, 84078, United States Of America.

[2] Croft, Darin A.; Gelfo, Javier N.; López, Guillermo M. (30 травня 2020). Splendid Innovation: The Extinct South American Native Ungulates. Annual Review of Earth and Planetary Sciences (англ.). 48 (1): 259—290. doi:10.1146/annurev-earth-072619-060126. ISSN 0084-6597.

[:1-3] Holroyd, Pa; Rankin, Bd (2014). Additions to the latest Paleocene Buckman Hollow local fauna, Chappo Member of the Wasatch Formation, Lincoln County, southwestern Wyoming. Palaeontologia Electronica (англ.). doi:10.26879/432. ISSN 1094-8074.

[4] Lucas, Spencer G. (February 2001). Gobiatherium (Mammalia: Dinocerata) from the Middle Eocene of Asia: Taxonomy and biochronological significance. Paläontologische Zeitschrift (англ.). 74 (4): 591—600. doi:10.1007/BF02988166. ISSN 0031-0220.