Денисултанов Артур Абдуллаєвич

Артур Абдуллаєвич Денисултанов (нар.. 5 вересня 1967 року, Гудермес, Чечено-Інгушська АРСР, Російська РФСР, СРСР)  — російський та український злочинець, який звинувачувався українськими правоохоронними органами у замаху на вбивство 1 червня 2017 року учасників Євромайдану та бойових дій на сході України Аміни Окуєвої та Адама Осмаєва. Відомий під рядом інших імен та прізвищ завдяки величезній кількості фальшивих паспортів та кількох випадках офіційної зміни прізвища. У кримінальних та навколокримінальних колах фігурує під прізвиськом «Дінго».

Денисултанов Артур Абдуллаєвич
Народився	5 вересня 1967(1967-09-05) (56 років) Гудермес, Чечено-Інгуська Автономна Радянська Соціалістична Республіка, РРФСР, СРСР
Країна	Росія  Україна
У романі Андрія Константинова «Бандитський Петербург. 25 років потому» згадується, що Денисултанов входив до якогось чеченського злочинного угруповання Джапара Улхаєва, учасники якого звинувачувалися у вбивствах, викраденнях людей та здирстві. Константинов писав, що Денисултанов нерідко з'являвся на телеекранах і, за іронією долі, розповідав про важливість боротьби з організованою злочинністю. Примітки Мусафинова, 2018. Сергацкова, 2019. Губин, 2017. Перевозкина, 2017. Ермаков, 2017. Невзоров. Из чего делаются киллеры на YouTube Михаил Колесников (13 червня 2017). Романтик с большой дороги. Александр Невзоров о киллере Денисултанове. Focus.ua. оригіналу за 19 серпня 2021. Процитовано 19 серпня 2021. Андрей Цыганов. Дикая литература Динго // КоммерсантЪ. — 2001. — № 159. — Число 4 (9). — С. 7. з джерела 21 лютого 2022. Процитовано 21 лютого 2022. Карл Шрек (17 червня 2017). Динго, полюбивший пистолет "Глок". Радио «Свобода». оригіналу за 20 серпня 2021. Процитовано 19 серпня 2021. Нападник на Осмаєва виявився особистим кілером Кадирова. Еспресо TV. 2 червня 2017. оригіналу за 21 червня 2018. Процитовано 21 червня 2018. «Я этого не говорил. Это подделка. Так же когда-то оклеветали Тухачевского» // Новая газета. — 2009. — № 14. — Число 11 (2). з джерела 21 лютого 2022. Процитовано 21 лютого 2022. Сибирцев, 2020. Под Киевом убили Амину Окуеву. Корреспондент.net. 31 жовтня 2017. оригіналу за 1 листопада 2017. Процитовано 1 листопада 2017. Князев о покушении на Осмаева: Благодаря умелости Окуевой нам удалось задержать этого преступника. . 2 червня 2017. оригіналу за 2 червня 2017. Процитовано 2 червня 2017. Амина Окуева: «Нам с Адамом неприятно видеть человека, который хотел нас убить, к тому же слышать откровенную ложь». Факты.ua. 20 липня 2017. оригіналу за 19 серпня 2021. Процитовано 19 серпня 2021. Виталий Губин (10 липня 2017). Покушение на Осмаева и Окуеву: подстреленный "киллер Динго" признан потерпевшим. Страна.ua. оригіналу за 17 серпня 2021. Процитовано 17 серпня 2021. Геращенко: на Київщині внаслідок обстрілу авто загинула Аміна Окуєва. Українська редакція Радіо Свобода. 30 жовтня 2017. оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 30 жовтня 2017. Нападавший на Осмаева допускает свой обмен на украинцев, арестованных в России. Кавказ.Реалии. 17 січня 2018. оригіналу за 19 серпня 2021. Процитовано 19 серпня 2021. Ольга Мусафинова. «Киллеров Кадырова» все больше // Новая Газета. — 2020. — № 6. — Число 22 (1). з джерела 21 лютого 2022. Процитовано 21 лютого 2022. Виктория Рощина (27 січня 2020). «Я не испытываю ненависти к подозреваемому в убийстве дочери, за все будет расплата» — интервью с мамой Амины Окуевой. Громадське телебачення. оригіналу за 17 серпня 2021. Процитовано 17 серпня 2021. Україна видала "ДНР" чеченця, обвинуваченого в нападі на Окуєву та Осмаєва (укр.). . 29 грудня 2019. оригіналу за 17 серпня 2021. Процитовано 17 серпня 2021. Украина выдала России подозреваемого в покушении на Адама Осмаева. Кавказ.Реалии. 30 грудня 2019. оригіналу за 17 серпня 2021. Процитовано 17 серпня 2021. Посилання Виталий Губин (16 липня 2017). . Страна.ua. Архів оригіналу за 17 серпня 2021. Процитовано 17 серпня 2021. Александр Ермаков (5 вересня 2017). . . Архів оригіналу за 21 лютого 2022. Процитовано 18 серпня 2021. Ольга Мусафинова (21 травня 2018). . Архів оригіналу за 17 серпня 2021. Процитовано 17 серпня 2021. Марина Перевозкина (4 червня 2017). . Московский комсомолец. Архів оригіналу за 21 лютого 2022. Процитовано 18 серпня 2021. Екатерина Сергацкова (17 жовтня 2019). . Настоящее время. Архів оригіналу за 17 серпня 2021. Процитовано 17 серпня 2021. Александр Сибирцев (2 січня 2020). . Страна.ua. Архів оригіналу за 17 серпня 2021. Процитовано 17 серпня 2021.